Довго вагалася, чи варто виливати душу, але останнім часом читаю багато схожих історій, то ж таки вирішила розповісти свою.
Я вже значну частину життя прожила, але мене гнітить і не дає спокою несправедливість, яка відбулася багато років тому і назавжди розділила мене з родиною.
В свій час гроші у нашій сім’ї зробили прірву між нами – трьома сестрами.
Я найстарша – не бідна, але і не багата, якщо порівняти з сестрами.
Багато років ми між собою не спілкуємося взагалі.
Живемо в різних країнах , але бажання спілкуватися немає ні у кого… Прикро, бо на цьому світі ми одна для одної залишилися найріднішими людьми, проте – чужими.
Згадую, як в дитинстві я їх малими доглядала, гралася… А тепер живемо як розірваний на шматки листок паперу.
Хоча часто їх згадую і думаю про них, але знаю, що я їм не потрібна, їм добре і без мене.
Маю діти і онуки, які швидше за все з ними теж не будуть спілкуватися… А все – через гроші і батьківську непорівно розділену любов.
Я була старшою сестрою і першою вийшла заміж. Ми з батьками і сестрами жили в селі, а чоловік забрав мене в місто.
Своєї квартири він не мав, тому ми спочатку знімали житло, і лише через 15 років змогли нарешті розжитися до власної квартири.
За цей час вийшли заміж і дві мої молодші сестри. Їм у придане наші бабусі з двох сторін залишили свій будинок: татова мама записала своє майно на середню сестру, а мамина мама – на молодшу.
Я нічого не мала проти, адже любила своїх сестер. Проте сподівалася, що в такому випадку свій будинок батьки перепишуть на мене, якщо сестри вже своє отримали.
І яким же було моє здивування, коли мама мені повідомила, що будинок і землю біля нього (землі було багато, близько одного гектара), вона залишає теж сестрам, бо їм потрібніше.
Я не знаю, з яких міркувань виходила мама, коли приймала таке рішення, минуло багато років, батьків вже давно немає на цьому світі, а я досі не можу їх зрозуміти.
У нас з чоловіком росло дві дочки, тому ми вирішили не чекати на придане, яке нам і так не світило, а самим заробляти.
Спочатку чоловік поїхав сам на заробітки в Чехію, а потім забрав мене з дітьми.
Так ми і зупинилися в Празі, тут дочки заміж вийшли, внуків мені народили.
У мене чудова сім’я, але часом мені дуже не вистачає моїх сестер, яких я досі люблю, але пробачити до кінця не можу.
Сестри між собою теж дружно не живуть. Вони ніяк батьківську хату між собою поділити не могли, от і пересварилися.
Не розумію, що їм ще треба, адже вони обидві живуть дуже заможно, значне краще, ніж я, хоча я вважаю, що мені непогано ведеться.
Чому сестри виросли і стали такими дріб’язковими?
Невже для них гроші і справді важливіші за людські стосунки?
Адже ми вже не молоді. Особисто я розумію, що більшу частину життя прожито.
Мені б дуже хотілося хоч на старість все виправити, та я не розумію, як це зробити.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
