Моїх батьків рано не стало, тому з восьми років я жила у свого дядька – брата моєї мами. Мене ніхто не ображав, але і рідною я їм ніколи не була. Зрозуміло, що дядько і тітка любили лише своїх власних дітей і дбали про них.
Минув час. Я виросла, вийшла заміж і пішла жити до батьків чоловіка. Вийшла заміж за хорошу людину. Він тоді був ідеалом для мене. Я була за ним як за кам’яною стіною. Потім я зрозуміла, що чекаю дитину. Тоді я була дуже тихою і скромною, довірливою. Я не стежила за чоловіком, довіряла повністю. Була рада, що живу з його батьками, вони дуже хороші люди. Мене дуже любили. Я навіть забула про свої спогади з дитинства.
Але в один прекрасний день, мій чоловік поїхав до свого товариша, нібито побачитися і привітати його з днем народження. Мене з собою не взяв, так як я була на великому терміні. Андрій повинен був приїхати через три дні, але приїхав через два тижні. Дуже змінився повністю, став сам не свій.
Якщо хтось пережив зраду чоловіка або дружини, той зрозуміє. Минув місяць, він повністю став чужим. Потім я знайшла фотографії однієї жінки, коли запитала, він навіть не став заперечувати, але і правду не говорив. І влаштовував сцени батькам. Просив їх, щоб вони вигнали мене. Я ночами плакала, весь день думала, що мені робити далі.
Мені тоді реально погано було – батьків не маю, дякові і тітці не до мене, у кожного своя сім’я. Йти мені було нікуди. До того ж я на восьмому місяці. Але, в один прекрасний день я зібрала свої речі і пішла з його будинку. Чоловік, коли побачив що я йду від нього, був щасливий. У мене тоді було питання до Всевишнього: «Чому так, чому саме зі мною, то з батьками таке, то з чоловіком?».
Пішла не зовсім в нікуди, мене поселила до себе наша літня родичка. У нас з нею склалася домовленість – я доглядаю за нею, а вона перепише на мене свій, нехай і старенький, але власний будинок.
Я народила дочку, сама назвала, прізвище було чоловікове, так як тоді я була офіційно одружена. Потім розлучилася офіційно. І пройшло десять років. Ні про що не шкодую звичайно, але бувало важко. Тепер живу тільки для дочки.
В цій ситуації мені видається дивною поведінка не лише мого чоловіка, але і його батьків. Вони мені здалися хорошими людьми. Як вони дозволили своєму синові вигнати мене на восьмому місяці, і чому за 10 років так і не знайшли жодної можливості побачитися з внучкою.
Фото ілюстративне – zen.yandex.
