Мій батько залишив мені квартиру, але мама вигадала, що в ній має жити моя сестра, у якої троє дітей. Зараз у двокімнатній квартирі вітчима живуть мама, сам вітчим, сестра з чоловіком та троє їхніх дітей, і моя спадкова квартира для них чудовий варіант для розселення.
Вітчим до нас прийшов, коли мені було 6 років. Мама пішла від мого батька до дядька Олексія, забравши мене із собою. Батько, який її дуже любив, навіть до іншого міста переїхав, щоб не бачити її щастя.
Протягом усього року він забирав мене до себе на всі канікули, іноді дзвонив, вітав зі святами. Возила мене до нього бабуся, татова мама.
До тата я любила їздити, а от з вітчимом у мене ніяк не складалося. Потім у мене народилася молодша сестра і вона стала центром нашого життя, а я її нянькою.
Коли я стала дорослішою, я все частіше сама їздила до бабусі і до тата, хоча мама мені забороняла це робити. Після закінчення школи я таки переїхала до батька, мене вже не цікавила думка мами з цього приводу. Бабуся не дожила до мого випускного всього два тижні, тому ми з татом жили вдвох.
Я вчилася, хотіла знайти підробіток, але батько сказав, що цілком здатний мене забезпечувати, тому моя робота зараз – добре вчитися.
Коли я була на третьому курсі, тато вирішив купити трикімнатну квартиру. У бабусі були накопичення, у нього були накопичення, продав бабусину квартиру і купив трикімнатну, оформивши її на себе, бо в момент покупки я була в таборі, куди поїхала вожатою.
– Після мене квартира все одно буде твоєю, – сказав він мені. – У мене, крім тебе, нікого не залишилося.
Папа ніби щось відчував, бо його не стало дуже швидко. Через рік його не стало, я дуже важко це переживала. З мамою на той момент я спілкувалася вже рідко, все звелося до простих привітань телефоном на свята.
Мама не хвилювалася, що ми не спілкуємося, адже у неї була улюблена дочка – моя сестра. Вона вже 6 років заміжня. Має вже троє дітей, останнього вона народила буквально кілька місяців тому. Живуть вони з чоловіком та дітьми разом із мамою та вітчимом у двокімнатній квартирі.
Я досі незаміжня, але вже кілька років у мене є чоловік, з яким справа йде до весілля. Мама останнім часом стала мені часто дзвонити. Спочатку мене звинуватили у байдужості до сім’ї, мовляв, не приходжу, не цікавлюся життям рідних, а потім мама перейшла до справи.
На її думку, я маю віддати сестрі свою квартиру. Вона вже все придумала – я ж одна, тому збираю речі та переїжджаю до них із вітчимом, а сестра із сімейством у мою квартиру.
– Ти маєш допомогти! Ми тебе виростили, ми твоя сім’я! – пафосно говорила мама.
Я відповіла, що моя родина тато, а вони родичі, тільки й годі.
Тоді мама образилася і я думала, що тема закрита. Але ні, вона періодично телефонує, щоб уточнити, чи не передумала я. А в перервах між дзвінками скидає фотографії племінників, сподіваючись, мабуть, мене зворушити. Але мене їхні проблеми не стосуються. Нехай розбираються самі, у мене давно своє життя, і я їм нічого не винна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
