Я багато років жив зі своїми батьками, а в цей час взяв квартиру в кредит, зробив там ремонт. Якось збирався переїхати в своє житло, всю квартиру батьківську обшукав, але ключі не знайшов. Тоді вирішив маму запитати, чи вона, випадково, не зустрічала їх. Виявляється мама вже давно їх забрала, але мене найбільше засмутило те, кому вона їх віддала

Правду кажучи, я ніколи й сподіватися не міг на те, що у свої 30 років ще буду жити зі своїми мамою і татом.

Але так вийшло, що заробити достатньо грошей на свою власну квартиру у мене не вийшло, складним був мій шлях.

Зате я всі останні роки гарно працював і відкладав гроші, зате я придбав простору трикімнатну квартиру.

А вже якраз в той період планував переїхати туди і одружитися, щоб моя сім’я була забезпечена усім необхідним і у нас гарне майбутнє було.

Але моя рідна мама чомусь вирішила бути доброю до мого рідного старшого брата, причина зовсім незрозуміла мені.

Я не проти цього, звісно, але це чомусь мало бути лише моїм коштом.

Мій брат Андрій одружився ще молодим хлопцем.

Ні він, ні його дружина тоді не мали свого власного житла.

Спочатку, поки вони закінчували навчання, їм допомагали батьки з обох сторін.

Але пізніше вони знайшли обоє непогану роботу, де чимало заробляли і вже орендовану квартиру вони оплачували самі.

Але це було для них проблемою, звісно, оренда майже весь дохід забирала у них – Андрій не так вже й багато заробляв, а його дружина Ліда, якраз в той період пішла в декрет.

Роки минали, у них зараз троє дітей.

Тож з грошима у них постійно не все так добре і це зрозуміло, так як основний дохід в сім’ю приносить Андрій, а одному йому прогодувати свою сім’ю дуже важко.

Я ж до одруження підійшов більш серйозно, приклад мого рідного брата ще більше це підтвердив, я знайшов хорошу роботу, стабільний заробіток.

А паралельно з тим розпочав відкривати власну справу, хотів побудувати собі забезпечене майбутнє.

І так за довгих 10 років моєї праці мені вдалось назбирати грошей на власну квартиру і зробити в ній хороший ремонт.

Я якраз планував переїхати туди за декілька тижнів, коли всі роботи в квартирі скінчилися вже.

Поки я жив у своїх мами й тата у їх двокімнатній квартирі, я зміг забезпечити себе житлом на майбутнє.

І яким було моє здивування, коли одного дня, повернувшись додому.

Я не знайшов ключі від власної квартири – а вони завжди лежали в моїй кімнаті на столі.

Я шукав скрізь – але марно, знайти так і не вдалося.

І тут я запитав маму чи вона не знає, випадково, де ключі, можливо зустрічала їх, бо хзнайти мені їх не вдавалося.

Моя мама подивилася на мене дивно і зі спокійним обличчям відповіла:

– Іване, а їх нема. Я віддала їх Андрієві вже давненько – вони не мають де жити, бо з орендованої квартири їх попросили з’їхати через борг, а у них немає грошей чим платити ту орендну плату. Ну от я і пустила їх у твою квартиру трохи пожити. Там просторо і їм достатньо місця, адже в них троє діток. Ти ж можеш ще пожити у нас ще декілька років, бо ти сам – тобі байдуже. Ми з батьком не хочемо, щоб Андрій зі своєю сім’єю жили з нами, у них велика сім’я, а нам з тобою одним простіше, ми вже звикли до тебе.

Я був дуже здивований.

Ми в той день посперечалися з мамою.

Вона ще на мене образилася і перестала спілкуватися зі мною.

Але мені зараз байдуже, адже це не справедливо – я зателефонував Андрієві та сказав, щоб за місяць він переїхав до батьків, і віддав ключі від моєї оселі.

Нехай живуть у цій кімнаті де жив я ці роки, а я поїду до себе.

А то виходить, що моя родина хоче вирішити свої проблеми моїм коштом.

І брат і батьки дуже образилися на мене, відтоді ніхто з моєї сім’ї зі мною не розмовляє.

Але хіба я щось не вірно вчинив?

Фото ілюстративне.