Народився я в невеликому містечку. Ще з дитячого садка мені подобалася одна дівчинка, звали її Наталя. Вона чимось відрізнялася від інших, навіть не знаю як це описати, але вона вже тоді мені подобалася не тільки своєю зовнішністю, але і чарівністю. Ми разом зростали, гуляли і дуже дружили. Після дитячого садочка, ми пішли в перший клас. Вийшло так, що ми потрапили навіть в один клас і сиділи з нею за однією партою.
Дружба наша тривала до тих пір, поки я не перейшов до восьмого класу, і у мене почали прокидатися зовсім інші почуття до неї. Тоді я зрозумів, що закохався вперше у своєму житті. Це таке почуття, я навіть не можу передати словами. Я кожного дня йшов в школу з однією лише думкою, що ось зараз я побачу Наталю.
Але я не знав як сказати їй про свої почуття, я все збирався їй зізнатися в коханні, але весь час ніяк не наважувався, соромився сам підійти і навіть заговорити про це. Навіть коли ми з нею ходили гуляти, або в кіно, або будь куди, я постійно просив свого друга ходити з нами, щоб хоч якось розрядити обстановку.
Так продовжувалось до тих пір, поки я не пішов у армію. Я так і не зміг знайти в собі сили зізнатися Наталі у своїх почуттях. Думав, що коли повернусь з армії, тоді і зізнаюсь в коханні. Але коли я повернувся, то отримав запрошення на весілля Наталі з моїм другом. Та ще й у якості друга нареченого. Всі мої мрії розвіялись в одну мить. Я дуже шкодую і по сьогоднішній день, що колись просто соромився, чи боявся зізнатись в коханні.
Тому якщо ви когось покохали, чи покохаєте, не зволікайте і не бійтесь, зізнавайтесь у своїх почуттях, навіть якщо ви отримаєте відмову, ви це скажете і потім не будете шкодувати як я.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay
