Останні роки я чую багато різних історій людей – дочка погана, зять нехороший, син недобрий, невістка якась не така, і аж мені самій просто захотілося тут написати, що все покоління треба виховувати. Тільки так і ніяк інакше! І поблажок дорослим дітям не давати ніяких ніколи, навіть при всьому достатку фінансів. Як це роблю я: і серйозне слово, і пряник завжди в кишені для обох дітей – для сина і для дочки. Розповім вам свою історію, і робіть самі висновки.
Коли я з’явилася на світ, мої батьки самі були майже діти: мамі 18 років, а татові 19. Жили ми недобре: батьки постійно сперечалися, часто відвозили мене до бабусь і дідусів, потім забирали, потім знову відвозили надовго.
Ніхто за мною особливо не дивився, не виховував, як могла, так і жила в таких сімейних умовах. При великій наявності рідні я ходила майже в лахмітті, добре, хоча б годували мене.
Коли я пішла з дому в гуртожиток і поступила навчатися на маляра, ніхто цього особливо не помітив, тільки улюблений дід хвилювався, йому було зовсім небайдуже, як складеться моє життя. Відтоді я вирішила – буду робити свою долю сама, ні на кого не сподіваючись. Ще з тих часів у мене виробився залізний характер, адже я мала дуже непросте життя.
Під час практики я познайомилася з гарним хлопцем. Ми стали жити з ним разом, а після навчання одружилися. У нього самого теж не дуже добра була собі сім’я, схожа на мою, тому навіть весілля гуляли ми таке просто молодіжне, на природі з наметами, без батьків. Я тільки діда свого улюбленого запрошувала, але він не міг приїхати, бо вже старенький був.
Коли дідусь вже був зовсім стареньким, він продав свою цегляну дачу з лазнею і віддав мені гроші зі словами: «Це вам буде перший внесок на нову квартиру». Свою квартиру він нам залишити не міг – там живе його дружина, яка мені не бабуся. Ми вклали гроші в будівництво квартири і потім стали власниками своєї двокімнатної квартири.
Народилася донька, через рік – син. Коли діти пішли в садочок, працювала вже не на будівництві, а в конторі з паперами, тому що ще вчилася заочно на бухгалтера. Вся в справах я не помітила, як чоловік став ходити до іншої.
Дізналася – не пробачила, хоча він у мене дуже довго просив вибачення. Він не став розмінюватися, просто пішов від нас. Це ще більше мене загартувало, і я вирішила відкрити свою фірму з внутрішнього оздоблення приміщень, зараз у мене вже три великі бригади. Здала на права, купила машину і навіть трохи стала обдаровувати своїх дітей дорогими подарунками.
Коли синові було 13 років, він одного разу сказав своєму однокласникові, що він бідна людина. Я сказала синові, щоб він вибачитися перед хлопчиком, а сама стала на вихідних приводити сина на будівництво, щоб він працював підсобником і знав, що гроші просто так з неба не капають з неба.
Він соромився цього, ображався на мене, але працював. Такий у мене характер, нікому не даю спуску – ні робочим, ні своїм рідним, мене навіть називають залізною леді. Дітям я сказала, що коли вони закінчать своє навчання – буде у них своє житло, але все залежить від їх поведінки і навчання. Син начебто це розуміє, вже старанно вчиться в інституті на першому курсі, дочка теж на другому, але як-небудь – все у неї розваги в голові. Повчаю її постійно, іноді це діє.
Слово я стримую – моя фірма виграла тендер на внутрішню обробку декількох будівництв, ось там і пригледіла дві однокімнатні квартири для своїх дітей, вони зараз будуються, я викуплю їх, вже домовилися про все.
Син та донька про це все знають, зраділи, але я попередила: «Рано радієте! Квартири офіційно будуть моїми, я одна буду власниця. Я буду стежити за вашим самостійним життям! Будете водити туди недобрі компанії – відберу відразу. Вибирайте нормальних чоловіка та дружину, щоб ви гарно жили, щоб був у вас спокій та добробут в домі, а якщо ні – будете орендувати собі квартири. Поки не побачу, що ви зі своїми сім’ями міцно стоїте на ногах – дарчу на вас переписувати не буду!». Строго? Але ж правильно ж!
На сьогоднішній день я вже не боюся за майбутнє своїх дітей, я в них впевнена, бачу, що життя в них налагоджується, особливо в сина. Я не роздаровую подарунки, я даю їм «вудку без рибки» і самостійність, я вірю, що вони виправдають мої надії. І всім даю поради: щоб не скаржилися потім про те, що дітки з дому виставляють або зять з невісткою недобрі, не давайте їм волю.
Нехай вас цінують та поважають, зробіть все для того. Є можливість купити дітям окреме житло – купуйте, але не здумайте так просто дарувати, нехай розуміють, що батьки важко працювали, щоб вручити дітям заповітний ключик. Всім здоров’я і успіхів і не забезпечуйте всім своїх дітей, щоб потім не пожалкувати і не скаржитися на те, що діти нічому не знають ціни, вони тоді вас не поважатимуть.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
