fbpx

Я бачила, що Іван мене любить, але не могла відповісти йому взаємністю. Погодилася вийти за нього заміж, але тільки через почуття вдячності. Я хвилювалася, яким буде наше подружнє життя, адже зовсім не любила цього чоловіка. Перші роки ми притиралися, було всяке – і сварилися, і навіть ненадовго розходилися. Ми живемо разом 15 років, за цей час я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, навпаки, дуже боюся залишитися без свого чоловіка

Що важливіше в сімейних стосунках – любов чи взаємопідтримка, сказати важко. Багато людей шукають в цьому житті неземного кохання, а коли знаходять – часто буває, сильно розчаровуються. Принаймі у мене було все саме так. Коли я зустріла Валерія, зрозуміла, що закохалася, причому так сильно, що не помічала в ньому ніяких недоліків. Коли все зрозуміла, було вже запізно – я чекала дитину. Валерій, щойно дізнавшись цю новину, зник назавжди з мого життя.

У мене народився син, якого я почала ростити одна. Свого другого чоловіка, Івана, я зустріла в найважчий період мого життя. Мій маленький синок, якому на той момент виповнилося 4 роки, дуже важко захворів. Мені потрібні були чималі гроші на лікування, яких у мене не було, бо на той час я могла лише підробляти. З батьків у мене залишилася тільки мама-пенсіонерка, яка теж не мала чим мені допомогти.

«Не було би щастя, так нещастя помогло» – тепер я знаю значення цієї фрази. У лікарні я познайомилася з чудовим чоловіком. Іван працював лікарем у тому відділенні, де ми з сином перебували. Мій син відразу подружився з ним, а через сина познайомилася з ним і я. Не знаю чому, але цей лікар приділяв моєму синові особливі знаки уваги, а потім і мені теж. Та я їх просто не помічала, бо мені було не до цього, всі мої думки були про те, як допомогти синові.

Коли Іван дізнався про мої великі проблеми з грошима, активно взявся за справу. Він звернувся до благодійного фонду, відкрив збір грошей на лікування мого сина, навіть привів місцеве телебачення. Журналісти змонтували сюжет, і про нас не тільки дізналося, але і допомогло багато добрих людей.

Нас зблизила проблема, але вона ж і допомогла нам знайти один одного. Чоловік, який фактично врятував життя моїй дитині, зробив мені пропозицію. Я не знала, що мені робити, проте я погодилася. Я бачила, що Іван мене любить, але не могла відповісти йому взаємністю. Тоді мною  рухало виключно почуття подяки. Адже більше нічим я не могла йому віддячити.

Звичайно, я хвилювалася, яким буде наше подружнє життя, адже я зовсім не любила цього чоловіка. Перші роки ми притиралися, було всяке – і сварилися, і навіть ненадовго розходилися. З часом ми звикли одне до одного, життя почало налагоджуватися. Через кілька років я народила доньку, в нашій родині з’явилися нові, приємні турботи. У виборі чоловіка я не помилилася, Іван виявився дуже надійним чоловіком, ідеальним сім’янином.

Я могла порадитися з ним в будь-якій життєвій ситуації, він дуже мудро розмірковує і майже завжди дає правильні поради. Їдучи на дачу на вихідні, я твердо знала, що діти будуть нагодовані і укладені вчасно, та й взагалі, поруч з ним я перестала хвилюватися.

Іван став моїм найближчим другом, з яким я можу поговорити про все. Коли я захворіла і кілька місяців провела в лікарні, чоловік взяв відпустку і доглядав за мною.

Ми живемо разом 15 років, за цей час я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, навпаки, дуже боюся залишитися без свого чоловіка. У мене в житті було два чоловіка, одного я вибрала серцем, а іншого розумом. Тепер я знаю, що любов – не найголовніше в подружньому житті, адже вона має тенденцію все-таки проходити. А ось підтримка, дружба, надійність – пов’язують подружжя міцніше і надовго. Я вважаю, у нас ідеальний шлюб, тому що він заснований на довірі і взаємоповазі. Чи кохаю я зараз свого чоловіка? Так! Але це вже зовсім інший вид любові.

Фото ілюстративне – psyshosoma.com.

You cannot copy content of this page