fbpx
Життєві історії
Я 20 років у сина просила мені газ і воду провести. Невістка не дозволяла, все подачками від мене відмахувалися. Не дозволяла синові допомогти своїй матері. Шкода онучку, але я на неї заповіт написала, отримає вона назад свої гроші. Вона ж не винна, що у неї мати така

– Анно, вам з Максимом доведеться звільнити кімнату. Тато вирішив свою маму до нас забрати, важко їй одній. Там, в селі, ні води, ні газу. Ось і завила. Два рази їй гроші давали, вона все за вітром пускала, про майбутнє не думала.

– Добре мамо. Коли треба з’їхати? У сенсі, коли бабуся приїде? – зосереджено запитала Анна.

– Кілька тижнів у вас є. Анно, мені дуже незручно, але, сама розумієш, як там твоїй бабусі – почала виправдовуватися Олександра Петрівна.

– Мамо, я все розумію. Головне, ти не хвилюйся. Характер у бабусі ще той.

***

– Навіщо знімати? У мене жити будете! – категорично заявила Поліна Михайлівна, мама Максима.

– Не хочемо Вас обмежувати. Кошти є у нас, на машину збирали. У друзів займемо, кредит візьмемо, обоє працюємо, руки-ноги є, – хором відповіли Анна з Максимом.

– Як хочете. Якщо що – звертайтеся!

– Зрозуміло, мамо. Дякуємо, – Максим обійняв маму на прощання.

***

– Анно, ви кредит взяли вже? – через кілька місяців зателефонувала доньці Олександра Петрівна.

– Ще ні, квартиру шукаємо, банк схвалив.

– Приїхати сьогодні зможете? У нас для вас сюрприз є!

– Максим, мама кличе до себе сьогодні, там і твоя мама буде. Поїдемо? – запитала Анна у чоловіка, прикривши динамік долонькою.

Дочекавшись ствердного кивка, дівчина продовжила розмову:

– Так, мамо, ми під’їдемо.

***

– Дивіться: Поліна перебереться в село, бабуся згодна їй будинок «продати» за документами. Квартира твоєї мами, Максим, буде продана. Частина грошей піде на газифікацію та водопровід. Будинок там добротний, міцний. Інфраструктура є, до міста недалеко. Решта вам вирішили віддати. Або знайдете що-небудь по кишені, або в кредит візьмете, але вже набагато менше.

– Ну як, згодні? – запропонували дітям Олександра Петрівна та Поліна Михайлівна. Анна з Максимом переглянулися і вирішили відійти, порадитися.

– Як варіант. Мені подобається! – посміхнулася Анна.

– Ага. Тільки можна простіше зробити ми на наші гроші будинок газифікуємо і водопровід проведемо. А мама нам просто квартиру віддасть.

Навіщо зайві продажі-купівлі? – запропонував Максим. З тим пара і повернулася на кухню. Пропозиція Максима всім сподобалася, бабуся і мами ридали від щастя, що діти не зв’яжуться з банком. І невтямки всім присутнім було, що сльози бабусі аж ніяк не щирі.

***

Варто було дому облагородити і стати більш пристосованому до людського проживання в ньому, як бабуся Анна забажала повернутися в рідні стіни. Тим більше, закони вона знала і пообіцяла подати до суду, прикинувшись обдуреною стороною. Поліна Михайлівна сперечатися не стала, мовчки повернула будиночок колишній власниці і повернулася в свою квартиру, яка ще не була передана у власність молодятам.

– Живіть, я вас не жену, місця всім вистачить, – переминаючись з ноги на ногу запропонувала Поліна Михайлівна, якій було моторошно не зручно за своє повернення.

– Дякую, але ми назад до батьків, знову гроші збирати, – відповіла Анна відмовою.

***

– Незручно вийшло, – поскаржилася дочці Олександра Петрівна. – Що ж у тебе за бабуся така. Вона сама такий варіант запропонувала. Як можна було передумати?

– Мамо! Ти чому відразу не сказала, що це її ідея була? Бабуся, мабуть, і заїкнулася про газ і воду, так? – розлютилася Анна.

– Так, вона про це і заїкнулася, – подумавши кілька хвилин, пригадала Олександра Петрівна.

– Мамо, так бабуся заздалегідь знала, що всі блага в її будинок проведуть! І це їй і треба було! Вона ж ніколи нічого по-людськи не робила! Інтригувати, замість того, щоб просто попросити – в цьому вся бабуся. Ось….

– Анно, заспокойся. Вона все-таки твоя бабуся.

– Інтриганка вона, а не бабуся! – тупнула ногою Анна.

***

Марія Василівна помила посуд в гарячій воді і поставила чайник на нову газову плиту. – І що, відразу погодилися? Ніякого підступу не відчули? – з подивом запитала у хитрої пенсіонерки її сусідка по ділянці.

– Ні, ніякого підступу не відчули, – ствердно кивнула Марія Василівна.

– Не шкода було свою внучку обдурити?

– Шкода. А що поробиш. Я 20 років у сина просила мені газ і воду провести. Олександра не дозволяла, все подачками від мене відмахувалися. Розумієш? Не дозволяла синові допомогти своїй матері. А Анна…

Я на неї заповіт написала, отримає вона назад свої гроші. Вона ж не винна, що у неї мати така, – похитала головою Марія Василівна і додала: – та й бабуся у Анни не подарунок.

Фото ілюстративне – gamedev.

facebook