До мого весілля залишалося небагато часу, і раптово виплило багато проблем. Я дуже хвилювалася, чи зможуть мої батьки домовитися з майбутніми сватами і дійти згоди.
Родом з невеличкого села, яке знаходиться майже за 100 км від обласного центру. В сім’ї я молодша донька. Моя старша сестра два роки тому поїхала на роботу за кордон, добре влаштувалася і прийняла рішення залишитися там. Батьки, звичайно, були дуже проти, адже для неї вони вже збудували добротний будинок, який зараз пусткою стоїть на нашому подвір’ї.
Мені теж вони почали будувати будинок, вже витягнули коробку, вставили вікна, накрили дах. Практично, залишилося лише ремонт в кімнатах зробити. То ж батьки щиро сподівалися, що хоч молодша донька залишиться жити біля них.
Але я поїхала в обласний центр, там зустріла Романа. Він був єдиним сином у своїх батьків. Жили вони на околиці міста у власному двоповерховому будинку. Цей будинок його батьки будували пів життя, всю душу в нього вклали, то ж навіть не уявляли, що син не буде жити з ними.
Я не даремно хвилювалася – на сватанні кожна сторона відстоювала свою думку. Мої батьки говорили, що після весілля ми маємо жити з ними, а сваха навіть чути про це не хотіла, адже вважала, що жити в обласному центрі значно зручніше і комфортніше. Вона сказала, що в село свого сина не пустить, чим образила моїх батьків.
Вони аргументували, що з ними ми будемо жити самі, у своєму будинку, окремо. А свати пропонують життя нехай в місті, але разом. Тому не зрозуміло, чи зможуть вони зжитися з невісткою на одній кухні, тому не відомо, що краще.
Після весілля я таки пішла в невістки, чоловік наполіг. Але життя з свекрухою відразу не заладилося. Все, що я робила, дуже не подобалося батькам Романа, вони лише те й робили, що постійно дорікали мені у всьому. Хоча в свої 25 я вже займала керівну посаду на роботі, і без проблем завдяки своїм навикам знайшла роботу в новому місті.
Ми прожили разом шість місяців, але спокою і взаєморозуміння в родині не було. Будинок у свекрів двоповерховий, якось я запропонувала їм віддати їм другий поверх і дозволити зробити окремий вхід. Але вони на це не погодилися, особливо проти був свекор.
Найгірше почалося, коли прийшла зима. Свій великий будинок свекри практично не опалювали, економили, як могли, бо це ж які великі гроші треба платити за газ. Я промерзла у них майже всю зиму, щиро не розуміючи, навіщо будувати такий великий будинок, який потім важко буде обігріти. У нас вдома, будиночок хоч і був значно менший, але завжди теплий.
Одного разу я включила в своїй кімнаті обігрівач і це побачив свекор. Він негайно його виключив і сказав, що я ще тут не господиня і не маю права робити, що заманеться. Прикро було це чути, адже щомісяця вона справно давала свекрам половину грошей на оплачування комунальних послуг.
На наступний день я зателефонувала ріелтору і попросила знайти квартиру. Чоловікові сказала – якщо він хоче зберегти сім’ю, має йти разом зі мною на квартиру. Чоловік погодився, але без особливого ентузіазму. Свекруха після цього відразу припинила спілкування зі мною.
Жити на знімній квартирі було теж не просто. Роман відмовився платити за оренду, мотивуючи це тим, що йому є де жити, і це я щось собі вигадую.
Через кілька місяців проживання на квартирі, я зрозуміла, що у нашого шлюбу немає майбутнього, тому я подала на розлучення. Але життя в місті мені дуже сподобалося, я відчула, що тут є значно більше перспектив. В село я повертатися не хотіла, попросила своїх батьків, щоб ті продали один з будинків, які вони збудували, і допомогли мені купити в місті квартиру.
Але батьки не захотіли. Вони все життя економили, щоб збудувати жило дітям. Ще й образилися на мене, що я не оцінила їхніх старань. Я зрозуміла, що нічого доброго мене не чекає. Тому набрала номер своєї рідної сестри і сказала, щоб та шукала для мене роботу за кордоном.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
