fbpx

Вже як я вдруге вийшла заміж, то Іван став жити в квартирі моїй. Зараз мені 50 років і я вважаю, що ще жінка молода і маю право на щастя. Але моя донька дуже образилася на мене, що я тепер живу для себе і не допомагаю їй глядіти онука

Майже 8 років тому не стало чоловіка, на жаль. Мені на сьогоднішній день ще й немає і 50-ти років.

Донька моя вийшла заміж, зараз вона живе вже в іншому місті, а трішки більше року тому у мене з’явився онук. У мене з Оленою завжди у нас були чудові стосунки, ми були, як подруги з донькою: багато спілкувалися, часто проводили час разом і я їй могла довірити все, як найріднішій людині.

Перший час, влітку, саме в той час, коли я була у відпустці, постійно їздила до них, намагалася допомогти, чим тільки могла, підтримувала, могла дати трішки грошей, які відкладала для неї.

Звісно, спочатку я про своє особисте життя й не думала, не до того було, адже не могла звикнути, що залишилася сама. Та згодом, я зустріла Івана і у нас чудово склалося з ним: він добра людина, єдина підтримка моя на сьогоднішній день.

В той же час ми з моїм другим чоловіком стали жити разом у мене, в квартирі моїй. Моя життя змінилося дуже, я стала щасливою. Зрозуміла, що я комусь небайдужа, цікава, я не сама і мене не чекає самотня старість. Іван дуже змінив моє життя і лише з ним я стала щасливою по-справжньому.

Але я зовсім не очікувала, що дочка моя буде проти нього. Вона образилася на мене, каже, що я лише тепер про себе лише думаю і своє особисте життя влаштовую, а не допомагаю їй з онуком.

Я сама була мамою, і розумію, що моїй доньці дуже важко бути 24 години з дитиною, зять постійно на роботі, він багато працює. Але хіба я зобов’язана бігати туди кожного дня, бо раніше це робила?

І з кожним днем наші відносини лише псуються, зараз і їздити мені до них заборонила зовсім. Ні фото, ні відео онука не присилає, наче я в чомусь завинила перед нею.

Донька звикла до моєї допомоги і підтримки і тепер хоче, щоб я жила сама і всю себе присвячувала її сім’ї і дитині.

Дуже важко мені. Поки вихід знайти не можу, не розумію, чому донька так реагує на те, що я нарешті стала щасливою і у мене все добре складається в житті. Я ж теж ще молода жінка і маю право на своє жіноче щастя. Можливо, у когось була подібна ситуація. Порадьте, що мені робити?

Я дуже люблю свою доньку, мені так хочеться, щоб у нас були гарні стосунки і вона не ображалася на мене, адже це єдина дитина моя. Чи можу я тут щось зробити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page