Останні дні Марія ходила наче в тумані. Хто ж знав, що серпень, який вона так любила, стане найгіршим місяцем у її житті, бо забрав життя її єдиного сина.
Вперше за три дні, відколи провела сина в останню путь, вона вийшла з хати. Середина серпня виявилася на диво холодною. Небо вкрите сірими хмарами, час від часу пронизували блискавки. Природа наче відчувала той нестерпний бiль, який пронизував сеpце Марії.
Негода трохи вщухла і Марія пішла в сад до яблуні, яку так любив її Славко. Скільки разів Марія хотіла зрізати її, але при згадці про сина, передумувала.
І хоч Ярослав вже дорослий сімейний чоловік, і вже років як 15 відколи одружився вдома не живе, але його яблуня так і залишилася.
Марія почала збирати яблука, а спогади один за одним накочувалися сумним клубком. Як вона себе тепер картає за те, що не підтримала свого Ярослава, коли той вирішив одружитися. Навіть на весілля не пішла, бо майбутня невістка їй не сподобалася.
Але син слухати не став – одружився всупереч волі матері. Додому приїжджав кілька разів на рік, хоч і жив недалеко, всього за кілька кілометрів. А невістку Марія в своїй хаті так жодного разу за 15 років і не прийняла. Та й до єдиної онуки ставилася дуже прохолодно. Як же вона тепер про це шкодує…
Коли Ярослав вирішив піти на війну, матері нічого не сказав. Телефонував, казав що з ним все добре, питав як справи. А тут раптом подзвонила сваха і сповістила таку страшну новину…
Як же боляче… Як прикро за те, що згаяла стільки років… Адже її син так мріяв, що настане час, і вони всі будуть разом сходитися на свята…
Певно не судилося… Пробач, синку…
Марія назбирала в миску яблук і гірко заплакала. Не так треба було жити, не так.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна