Останні дні Марія ходила наче в тумані. Хто ж знав, що серпень, який вона так любила, стане найгіршим місяцем у її житті, бо забрав життя її єдиного сина.
Вперше за три дні, відколи провела сина в останню путь, вона вийшла з хати. Середина серпня виявилася на диво холодною. Небо вкрите сірими хмарами, час від часу пронизували блискавки. Природа наче відчувала той нестерпний бiль, який пронизував сеpце Марії.
Негода трохи вщухла і Марія пішла в сад до яблуні, яку так любив її Славко. Скільки разів Марія хотіла зрізати її, але при згадці про сина, передумувала.
І хоч Ярослав вже дорослий сімейний чоловік, і вже років як 15 відколи одружився вдома не живе, але його яблуня так і залишилася.
Марія почала збирати яблука, а спогади один за одним накочувалися сумним клубком. Як вона себе тепер картає за те, що не підтримала свого Ярослава, коли той вирішив одружитися. Навіть на весілля не пішла, бо майбутня невістка їй не сподобалася.
Але син слухати не став – одружився всупереч волі матері. Додому приїжджав кілька разів на рік, хоч і жив недалеко, всього за кілька кілометрів. А невістку Марія в своїй хаті так жодного разу за 15 років і не прийняла. Та й до єдиної онуки ставилася дуже прохолодно. Як же вона тепер про це шкодує…
Коли Ярослав вирішив піти на війну, матері нічого не сказав. Телефонував, казав що з ним все добре, питав як справи. А тут раптом подзвонила сваха і сповістила таку страшну новину…
Як же боляче… Як прикро за те, що згаяла стільки років… Адже її син так мріяв, що настане час, і вони всі будуть разом сходитися на свята…
Певно не судилося… Пробач, синку…
Марія назбирала в миску яблук і гірко заплакала. Не так треба було жити, не так.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.