Ось вже 20 років як я вже заміжня жінка, – розповідає Тетяна, – і всі ці роки у мене немає зовсім спокійного життя з мамою Юрка, мого чоловіка. А почалося все ще до нашого весілля. Ольга Романівна просто спробувала пояснити мені у всіх своїх вчинках, що вона головна, а я маю робити все на її лад. Багато було всякого тоді, не напишеш просто в двох словах.
Тетяна справді вийшла заміж за Юрка ще зовсім молодою дівчиною, 19 років їй тоді було. Юрко був на 6 років старший за неї.
У Юрка був брат, ровесник Тетяни, мати й батько, якого не стало через пару років після того, як вони одружилися.
– Піди туди, принеси те або це, – намагалася як лише могла командувати свекруха своєю молодою невісткою, дружиною сина, коли вони після весілля спробували пожити з батьками Юрка.
– Ідіть жити окремо, хоч життя побачите, – сказав тоді молодому подружжю батько Юрка, – інакше вона так й буде все життя вами й далі командувати в усьому.
Молоде подружжя послухалося поради батька, так і зробили.
Жили вони на орендованих квартирах, збирали гроші, врешті-решт, впоралися з усіма негараздами і перепонами, які зустрічали на своєму шляху.
А зараз вони живуть вже й у власній квартирі, і борги виплачені нещодавно усі. Трохи допомогли з покупкою житла батьки Тетяни того часу.
– Ми до Ольги Романівни теж зверталися, згадує ті часи Тетяна, – вже не було батька чоловіка, не стало його, на жаль, але ми добре знали, що свекор залишив своїй дружині дуже гарні заощадження, він сам говорив нам ще колись, що гроші в нього є, але ними розпоряджається лише дружина одна. Ми у свекрухи тоді просили гроші в борг, щоб без кредитів квартиру собі купити. І ми б обов’язково борг повернули матері чоловіка, тут навіть не було б зайвих питань, але мама Юрка відмовила нам відразу, сказала, що допомогти нічим не може, в неї є свої плани.
– У мене і ще син один є, – обґрунтувала вона тоді свою відмову, – мені й про нього думати потрібно, про майбутнє його. А в інших сім’ях повністю батьки молодої дружини грошей на квартиру молодим дали, ось у моєї куми так. Вона сама ні копійки не вклала, все батьки її невістки самі зробили. От які люди молодці.
– І завжди так, – каже Тетяна, – у когось невістка свекрусі мало не ноги цілує, у когось багате придане з собою принесла у дім, у когось свати весілля шикарне зробили, все оплатили самі, так пристаралися, а ми з її Юрком просто розписалися і все. Постійні оці порівняння різного роду і лише докори одні. І головне, робила вона це лише, коли мого чоловіка поряд не було, а при Юркові – така солодка, така любляча людина, прямо мама рідна вона мені. Він у мене багато часу навіть й не здогадувався, як його рідна мати Ольга Романівна ставиться до мене насправді.
– Так що ти, – говорив Тетяні її чоловік, – мама моя тебе дуже любить, ти для неї наче донечка рідна, так завжди добре про тебе відгукується, жодного поганого слова про тебе мені ніколи не сказала.
Через 4 роки після весілля у Тетяни з чоловіком народився єдина дитина, довгоочікуваний синочок. Наступного дня після виписки додому до них в гості завітала бабуся Ольга Романівна.
Тетяна тоді така втомлена була, дитина кричить, температура у самій піднялася, а мама Юрка лише то одне просить, то інше: чаю гарячого подай та цукру побільше поклади, то ще заварочки долий, бо не такий міцний, як вона любить.
– Вона ж сама добре бачить та розуміє, – згадує Тетяна, – що мені просто ніколи їй годити, Юрко на роботі, я, немов варена, а вона командує ще й мною до того ж, та ще й претензії пред’являє, а мені тоді так важко було.
– Та вже, – сказала Ольга Романівна, – ніяка з тебе господиня, не можеш як слід навіть маму чоловіка прийняти в гостях, а я й так у вас зрідка буваю. Нічого, не ти перша, не ти остання, сподіваюся, з наступною дружиною Юркові моєму більше пощастить.
Через плач немовляти Ольга Романівна не почула, як повернувся з роботи її син, останню фразу мами Юрко почув дуже чітко.
Андрій взяв маму за руку і провів до дверей. Одягаючись, його мати наголошувала, що він дуже змінився в гіршу сторону під впливом своєї дружини. Та Андрій вже зовсім матір не слухав і слів їй теж не підбирав.
– Не спілкувалися ми зі своєю свекрухою дуже довго після того, – каже Наталя, – року 4. А потім якось почали спілкуватися, тим більше, що брат Юрка одружитися надумав. На весіллі само собою все якось згладити. Ольга Романівна на тому весіллі сяяла: дружина молодшого сина їй подобалася більше. І тато в начальниках в неї, і квартира є, і машина є, і на роботу зятя тесть прилаштував. Поглядала на мене з переможним виглядом, така чемна з нею була та привітна.
Лише забезпечена молодша невістка швидко дала зрозуміти мамі чоловіка, що благодіяння її сім’ї на свекруху аж ніяк не поширюються, а в свої справи вона лізти не дозволить нікому і те, що ніхто командувати нею ніколи не буде, то це точно.
– Та друга невістка – рішуча жінка, – каже Тетяна, – вона нікому не мовчить, завжди знає що відповісти і її завжди має бути зверху. Вона відразу свою свекруху поставила на місце. А з огляду на те, що її син дуже любить та слухає в усьому лише свою дружину, свекруху в сім’ю молодшого сина кличуть зрідка, внучку показують ще рідше.
Кілька років тому мама Юрка почала недужати. Нічого серйозного, наче, все, як у всіх в її роках, адже роки беруть своє.
Але жінка тоді вже всерйоз задумалася, а як вона буде далі жити. Страшно ж, дочок немає, внучка ще маленька зовсім, онук теж підліток, один син ображений на маму, другий син теж забув про неї, лише свою дружину й знає.
– Почала вона до мене якось щось дуже часто в гості ходити, – каже Тетяна, – прийде й починає мені якісь гарні казки співати: і господиня я зразкова, не те, що її друга невістка, і син у мене розумний дуже, вчиться добре, по дому допомагає все матері і батьку, і сама красуня я, і виглядаю дуже молодо, як на свої роки. Так неприємно її слухати, адже я знаю, що вона про мене думає, що вона лише просто заради себе старається, лукавить, адже у неї думки зовсім інші.
– Тобі не догодиш ніколи, – каже мені Юрко, – мама тебе через роки розгледіла лише, визнала і оцінила. Радуйся, не треба пам’ятати образи. Все в минулому, рідним людям потрібно прощати, вона ж мати моя рідна.
– Невже ти не розумієш, – каже Тетяна своєму Юркові, – не мені вона розгледіла, а насувається її старість?
Ольга Романівна недавно почала називати Тетяну своєю донечкою, а під цим соусом спробувала запрошувати її до себе додому, щоб жінка допомогла їй зробити генеральне прибирання, бо сама вона не справиться з цим.
– Ось і відгадка такого доброго ставлення до мене моєї свекрухи, – сказала Тетяна своєму чоловікові, – не любить вона мене все так же, тільки тепер їй допомога моя потрібна, адже більше нікому, виходить. Вік.
– Не думай їй вірити, вона все це не щиро говорить, – попереджає Тетяну друга невістка, – не змінюються люди такі ніколи, змінюються лише обставини, а для неї це старість її, от що в неї на першому місці. Так, синівський обов’язок – доглядати матір на старості років, але ми з тобою нашій свекрусі нічого не винні. Так що я вважатиму за краще грошима їй допомогти по можливості: наймати доглядальницю на старості років їй, помічницю по господарству хорошу і таке інше.
Тетяна з Юрком не мають таких статків, як його брат з дружиною, але і вони схиляються до думки, що простіше буде робити так, як озвучила дружина брата.
По крайній мірі, не потрібно буде вислуховувати лицемірні слова подяки та любові, не треба буде робити над собою зусилля, щоб спілкуватися.
– Потрібно обов’язково пробачити, – кажуть родичі, – сама будеш старою людиною, сама станеш свекрухою. Вона вже й не така погана в тебе, бувають і гірші.
І тепер Тетяна дійсно й сама вже задумалася, можливо, дійсно, потрібно пробачити? Раптом Ольга Романівна реально змінила свою думку?
Так навіть, якщо і ні, що ж тепер відвернутися від літньої людини, тим паче від неї відвернувся вже один син з невісткою?
Або й досить в цій ситуації і того, що дві невістки просто ввічливо спілкуються з мамою чоловіка і готові допомагати матеріально, якщо буде така потреба?
А ви б відвернулися від такої свекрухи, яка ніколи вам не хотіла допомогти і має такий характер лукавий?
Фото ілюстративне.
