fbpx
Життєві історії
Вже минув місяць, як моя сестра Леся повернулася з Італії, але ми ще не бачилися з нею. Сестра до себе не кличе, то ж в неділю я запросила Лесю до себе додому

Моя старша сестра Леся завжди прагнула мати більше і краще, тому в свій час поїхала з села вчитися в університет, після закінчення якого знайшла роботу і залишилися в місті. Вийшла заміж за свого одногрупника Сергія, у якого на той час була двокімнатна квартира майже в центрі міста (спадок від бабусі).

У шлюбі у них народилося двоє дівчаток – Марина і Настя. Сестра моя працювала на фірмі бухгалтером, непогано заробляла. Але при цьому постійно телефонувала мені і скаржилася, що їм не вистачає грошей, що Сергій її мало заробляє, і що їхня двокімнатна квартира – це дуже мало, треба щось думати, бо у них підростає двоє дочок.

Я вийшла заміж через три роки після сестри, з дому нікуди не їхала, залишилася біля мами.

– Ти маму добре доглядай, – постійно говорила мені Леся. – Мамин будинок тобі залишиться.

Але на будинок я не зарилася, він був дуже старий. Ми з чоловіком його практично з нуля відбудовували. Леся до нас в гості навідувалася нечасто, постійно говорила, що в неї багато роботи. А одного разу в неділю Леся приїхала, навіть не попередивши. Ми з мамою накрили стіл, і тут сестра нам повідомила, що вирішила їхати в Італію, щоб заробити дітям на квартири.

Нас просила приглянути за дітьми. Сама вона вже все вирішила, і вирушає через два тижні.

Відтоді як Леся поїхала, її діти стали моїми, племінниць я любила і піклувалася про них не менше, ніж про свого рідного сина. Мама часто їздила ночувати до онуків, а щовихідних ми забирали їх до себе в село.

Пройшло 15 років, дівчата виросли. В обох є власні квартири, Леся слова дотримала. Вона всі зароблені євро ретельно відкладала і купила спочатку житло для старшої доньки, а через кілька років і для молодшої. Поки дівчата росли, сестра їхні квартири до ладу доводила – ремонт робила, меблі купувала. Що сказати – одним словом, молодець.

Нещодавно Леся повернулася з заробітків, вже майже місяць як вдома. Я хотіла з нею якось зустрітися, але вона все часу не мала. А в суботу я сама їй зателефонувала і запросила в гості. Я не була впевнена, чи приїде сестра до нас в неділю, але про всяк випадок, приготувала кілька таких страв, як вона любить – голубці, червоний борщ, сало з часником. Квашеної капусти в тарілочку поставила, вона цього року в мене вийшла дуже смачною, і я пам’ятала, що сестра її дуже любить.

Леся приїхала в неділю ближче до обіду, я запросила її до хати. Ми так душевно з сестрою посиділи, що словами не передати. Леся без устанку розповіла мені про свої роботи, які вона мала в Італії. Слухаючи її, я не розуміла, як вона все це витримала. Мені раптом так стало шкода сестру, що аж аж розплакалася, а слідом за мною і Леся. І плакали і обнімалися, як колись в дитинстві.

В кінці вечора Леся мені зізналася, що не хотіла їхати до мене, бо думала, що я гроші в неї буду зичити. Як це буває – приїхав хтось із заробітків, а родичі тут як тут, і всім треба позичити терміново гроші.

Коли Леся зрозуміла, що я просто хотіла її побачити, їй стало соромно за себе. Вона ж приїхала до мене, навіть каву не прихопила в подарунок.

Але я на сестру не ображаюся, бо розумію, як їй було нелегко заробляти ті євро.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page