Коли я ще був зовсім молодим хлопцем, то пам’ятаю, як моя мама з тіткою якось обговорювали нашого далекого родича, який після розлучення повернувся до своєї колишньої дружини.
Розмова була серйозна, хоча жінки трохи сміялися з того всього, з гострим гумором: «Ось треба було йому на ті ж граблі наступати: вона ж яка була, такою і залишилася, тільки ще й впевненості у собі у неї додалося. А він – тільки після розлучення став в нормальний вигляд себе приводити, так ні ж – повернувся і ще більше проблем набрався». Я слухав, сміявся, але розумів, що це дорослі розмови, які мене не стосуються, мені вони були тоді зовсім байдужі. Якби я тоді знав, що зі мною буде те ж саме. Лише згодом, коли багато років минуло, я згадав цю непросту розмову.
Одружився я в 28 років, на своїй ровесниці Юлії. Спочатку мені було з нею цікаво – вона активна така, яскрава, ділова. У мене вже на той час була своя машина, а жили ми на квартирі родичів дружини.
Згодом я почав розуміти, куди направлена вся діловитість Юлії: все що не робиться в сім’ї – це для неї, коханої, а я маю постійно догоджати їй в усьому. Спочатку я повинен був возити її всюди, як тільки вона мене про це попросить, а потім вона сама здала іспит і отримала права і, буквально, відібрала у мене мою машину. Все що заробляє вона – це її, а мої гроші – в сімейний бюджет, навіть на оплату квартири її родичам.
Я вже думав розлучитися з Юлею, а потім ми дізналися, що чекаємо дитину. Народила Юля в 31 рік. Під час цих 9місяців, вона постійно просила у мене щось і я по першому її проханні, мав виконувати усі її побажання, інакше суперечки щодня.
Я дружині сказав: “Гаразд, зараз я тебе поки зрозумію, але не думай після народження дитяти командувати”.
Народилася у нас донечка. Перший час у нас все добре та спокійно було, я навіть здивувався. Але потім все стало так, як і було до того. Юля лише командувала, а мені потрібно було робити так, як говорить дружина, щоб був спокій в сім’ї. Коли я відмовляв Юлі у її забаганках, вона мала таку звичку скаржитися на мене своїм родичам і вони постійно всі разом мене повчали, вважали, що це я дійсно в усьому винен.
А якось Юля навіть братові на мене поскаржилася, та він єдиний мене розумів, бо дуже добре знав характер своєї сестри, сказав, щоб ми самі розбиралися.
Потім я вирішив, що нічого доброго з нашого шлюбу не вийде і подав на розлучення.
Уже через місяць після розлучення дружина стала постійно дзвонити, вибачатися, говорила, що сама винна, що кохає щиро і більше так не буде себе поводити, що вона стане хорошою дружиною. Говорила в основному про те, що дитина нудьгує, та й вона все оцінила, зрозуміла, що без мене їй не просто, що я – рідна і дорога їй людина. Потім взагалі вся її рідня підключилася, всі заспівали по-іншому, для всіх я став хороший. Тільки брат дружини, сказав мені: «Твоя справа – повертатися чи ні, але зважай – дружини не змінюються, а стають ще гірше!». Ось через його слова я ще три місяці ще думав, і все ж вирішив повернутися до своєї колишньої дружини.
Все у нас було добре було тільки пару місяців. Але варто було мені один раз затриматися десь, як знову дружина мене зустріла зі звичними докорами. А потім Юля просто забрала ключі від машини, знову налаштувала рідню проти мене, перестала щось робити вдома. Я приходжу з роботи – дружина сидить в інтернеті, вдома брудно, їсти нічого немає.
Я просто розвернувся і пішов, не вірю більше вмовлянням дружини. І нікому не раджу повертатися до колишніх – дива не станеться ніколи, а буде лише гірше. Хіба я не правий?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pexels.
