– Ми живемо з чоловіком і з донькою в двокімнатній квартирі моєї мами, вже шостий рік так! – розповідає 33-річна Галина. – Мама з донькою нашою в одній кімнаті, яка більша, а ми з чоловіком в маленькій. Живемо чудово, відносини у нас дуже хороші, як би там не було.
– Що, невже і роз’їхатися не хотіли б, щоб все таки жити окремо лише своєю сім’єю?
– Ні, не хотіли б, правда! Більш того, хочемо купити більшу квартиру, трикімнатну, а то і чотирикімнатну, якщо гарно справа піде. Восени у нас друга дитина буде, пора розширятися, бо місця для всіх дуже мало! Вп’ятьох в двокімнатній квартирі нам вже тісно, звичайно. Ми з мамою вирішили, що продамо свою двокімнатну квартиру, а чоловік продасть свою квартиру, купимо одну велику для нас усіх, ще й на ремонт залишиться.
– Стривай, так у чоловіка, виходить, є ще своя квартира, а ви живете в одній? Навіщо ви тоді зі своєю мамою живете під одним дахом?
– Тому що в чоловіковій квартирі живе свекруха, і з’їжджати не хоче вона зовсім, хоча їй є куди переїхати жити. Пару місяців назад поговорили ми з нею на предмет того, що квартиру хочемо продати – так вона таку суперечку чоловікові влаштувала! Мовляв, ця твоя Галина тебе обібрати хоче і забутися про тебе, залишити без житла! Не здумай продавати своє дошлюбне майно ні в якому разі. Тобі завжди має бути куди повернутися після розлучення, в разі того, якщо життя не складеться твоє у шлюбі. Ну яке розлучення, про що мова взагалі? Ми живемо прекрасно, душа в душу, дитина у нас, а скоро і друге дитятко буде.
Однокімнатна квартира, в якій зараз живе свекруха Галини, дісталася її чоловікові багато років тому від батька – після розлучення з дружиною чоловік, йдучи, переписав житло на свого сина. Свекруха прожила в цій квартирі все життя – альтернативою було повернення в двокімнатну квартиру до дуже літньої і з поганим характером її рідної матері.
За матір’ю свекруха доглядала до кінця, але жити з нею разом не хотіла. Приїжджала кожен день, але ночувати іде лише до себе додому, в синівську однокімнатну.
Кілька років тому матері не стало, свекруха вступила в спадщину, але з квартирою нічого не робить. Просто закрила її на ключ. Спочатку говорила, що коли-небудь потім буде квартиру здавати в оренду, потім – що перед тим, як здавати, житло треба привести в порядок, купити туди хоч якісь нормальні меблі і зробити хоча б косметичний ремонт.
Останнім часом вона нічого не говорить, здавати квартиру в оренду не хоче – все це дуже клопітно і досить таки непросто.
Квартира, виходить, досі стоїть закрита, свекруха просто оплачує комуналку – з нульовими лічильниками, за її словами, це не так уже й дорого. Живе в квартирі сина і ні про що вона зовсім не хвилюється.
– Мама каже – не лізь у цю тему, це не наша справа! – розповідає Галина. – Хоча мені незрозуміло це. Хоча б материну квартиру за цей час можна було довести до розуму. Мотлох розібрати, відмити, потихеньку зробити ремонт. Не хоче вона зовсім цього робити!
Галина з чоловіком Олегом, мамою та донькою дійсно живуть непогано.
Теща дуже допомагала їм постійно і допомагає з онукою, не відмовить жодно разу. Вона людина весела, активна, весь час на позитиві, легка в спілкуванні, і зять її любить. Це він сам виступив з ініціативою – з’їхатися і жити разом з мамою дружини, виявив бажання вкласти свою квартиру в загальний котел. Зізнається, місця їм дійсно не вистачає вже зараз, а коли народиться друга дитина, стане зовсім тісно. У будь-якому випадку треба думати про розширення.
Вони вже і за цінами подивилися: продавши тещину двокімнатну квартиру і свою однокімнатну, зможуть купити цілком нормальну велику квартиру, трикімнатну точно, а, якщо добре постаратися і чотирикімнатну можна придбати. Тоді у дітей з самого початку буде своя кімната. У квартирі можна відразу зробити хороший ремонт, купити меблі – і на це грошей вистачить.
Але свекруха, почувши про ці плани, встала на диби, вона, виявляється, проти цього задуму категорично.
Квартиру віддавати вона не хоче, переїжджати в материну не буде – там нічого не пристосоване для нормального житла, поганий район, дивні сусіди і взагалі, не лежить душа.
– Постійно просить, дайте мені дожити віку в своїй квартирі! – зітхає Галина. – Ну, по-перше, яке дожити, їй шістдесят років тільки! Її мати майже до дев’яноста дожила спокійно. Ні, я нічого такого не маю на увазі, нехай буде здорова і щаслива, але що це за розмови такі? Потім, квартира не її, якщо вже на те пішло, а мого чоловіка. Виходить, у чоловіка є свої власні квадратні метри, на яких він прописаний і за які платить податок, але там живе його мама, і вигнати її не смій. І ми змушені з двома дітьми тулитися з моєю мамою в невеликій двокімнатній квартирі.
Свекруха спирається на те, що це дошлюбне житло, яке хитра Галина хоче прибрати до своїх рук, «а ти їй віриш у всьому!».
– Чоловік засмучений, хвилюється, намагається маму свою переконати, що вона помиляється, я теж хвилююся! – розповідає Галина. – Мама каже, та не чіпайте ви її, забудьте про неї, не лізьте! Нехай сидить на закритій квартирі, впораємося без неї. Твій чоловік візьме кредит, у нас буде стартовий капітал, нашу квартиру продамо, виберемо трикімнатну і переїдемо в нове своє жтитло. Ну так, скромніше квартира буде, але зате не потрібно буде вислуховувати від матері! З дітьми, мовляв, розмістимося, мама буде допомагати, я на роботу вийду відразу, розплатимося з кредитом, потім, може, ще розширимось колись, як вирішиться з квартирою чоловіка. В принципі можна й так зробити, але мені таки прикро: ми будемо кредит платити з останніх сил, в усьому собі і дітям відмовляти, економити багато років, а свекруха сидить на двох стільцях, живе в нашій квартирі і не мпереймається, не хвилюється про завтрашній день. От що мені тут робити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – prometei.
