Ми з чоловіком багато років мали традицію – на Різдво їхати до його мами. Ми вже 30 років разом, а досі їздимо, і цього року теж збираємося. Мати мого чоловіка жила в іншому місті. Чоловік був військовий, нам доводилося жити у різних місцях.
З самого початку стосунки із свекрухою у мене були чудові. Єдине що мене дивувало, коли ми приїжджали до неї, вона повністю брала на себе кухню, довіряючи мені лише «чорнову» роботу – почистити картоплю, моркву чи цибулю. Навіть посуд мила сама.
Якось трапилося, що я помила тарілки і через кілька хвилин, зайшовши до кухні, побачила, що вона їх перемиває. Побачивши моє здивоване обличчя, вона почала виправдовуватися, що на них налетів пил, тому вирішила сполоснути.
Більше вона мене до посуду не підпускала. Я особливо не хвилювалася з цього приводу. Мене навіть влаштовувала така «відпустка»! Ми приїжджаємо в гості, нічого не робимо, відпочиваємо.
Але одного разу я знайшла у нас вдома листи. Наша донька підросла, і я почала купати її у нашій ванні. А маленьку дитячу ванну прибрала в комору. Склала до неї різні речі, зимове взуття, зв’язки інститутських конспектів – те, що начебто й не потрібно, але викинути рука не піднімається.
Настала осінь. Потрібно було перевірити, в якому стані зимове взуття, чи не потрібний ремонт. Я почала вивантажувати з ванни вміст. І раптом виявила незнайомий пакет із якимись листами. Вони були адресовані мого чоловіка, адресою була вказана військова частина. Почерк був свекрухи та зворотна її адреса.
Я дістала перший лист і почала читати. І відразу полилися сльози. У всіх листах свекруха писала синові, що я йому не пара, що я сиджу у нього на шиї, не вмію нічого робити.
Ще в одному з листів вона писала, що їй неприємно їсти приготовлену мною їжу, навіть бутерброди. Що їй нестерпно думати про те, що він їсть з посуду, який вимила я, адже я абсолютно не вмію мити посуд.
У мене було відчуття, що я втрачаю землю під ногами. Те, що свекруха виявилася лицеміркою, було найлегше! Але як Олександр міг приховувати від мене все це? Його ніжні слова, його турбота, навіть зараз, на п’ятому році наших стосунків я бачила, що він любить мене. І водночас зберігає ці листи, не викидає їх.
Цікаво, а що він пише їй у відповідь? І я задумалася – як мені вчинити? Покласти ці листи перед ним та вимагати відповіді? А він у чому винен? Поміркувавши, я склала весь вміст ванни назад. Увечері, коли чоловік прийшов додому зі служби, я сказала:
− Саша, треба ванну розібрати, зимове взуття передивитися.
Я зрозуміла, що не варто припирати чоловіка до стіни. Це нічого доброго не дасть нашим стосункам. Та й свекрусі не зізнаватимуся, що мені стало відомо, які листи вона пише Олександру. Непорозуміння мені ні до чого. Вирішила, що просто тепер знатиму для себе її ставлення до мене.
Забираючи зі столу після вечері, я чула, як чоловік пішов у комору і щось забрав із ванни. Більше цих листів я ніколи не бачила.
На Різдво ми, як завжди, поїхали до його мами. Я не подала вигляду, що мені щось відомо. Свекруха знову все зробила, а ми просто добре провели час.
Завдяки цьому я зберегла сім’ю, з чоловіком ми разом вже 30 років. Цього року знову поїдемо до його мами, але тепер я не відпочиваю, а працюю, свекрусі вже за 80, тепер вона не тільки нічого не має проти, але і вдячна мені за допомогу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
