fbpx

Вже 30 хвилин минуло, всі пасажири вийшли з поїзда, а чоловіка все немає. Провідник допоміг мені винести сумки і дитину. Телефон розрядився в довгій дорозі, добрий провідник дав свій телефон подзвонити, але телефон чоловіка був недоступний. Нещодавно мій чоловік покинув село, поїхав у місто без нас, зняв квартиру, влаштувався на хорошу роботу і через два місяці я мала приїхати з дитиною до нього. Чоловік повинен був зустріти мене вранці біля нашого вагону. Я стільки просиділа, а він не прийшов

Відтоді, як ми приїхали минуло вже 30 хвилин, всі пасажири вийшли з поїзда, а чоловіка все немає. Провідник допоміг мені винести сумки і дитину. Телефон розрядився в довгій дорозі, добрий провідник дав свій телефон подзвонити, але телефон чоловіка був недоступний.

Куди він зник? Може щось трапилося? А, можливо, геть забув про нас.

Ось і переїхали. Можливо, у нього є інша, а нас він забув.

Нещодавно мій чоловік поїхав у місто без нас, зняв квартиру, влаштувався на хорошу роботу і через два місяці я мала приїхати з дитиною до нього. Чоловік повинен був зустріти мене вранці біля нашого вагону. Він ніколи не спізнюється, це взагалі не його риса, але я стою з однорічним синочком на руках, а навколо нікого. Порожній перон, всі пасажири розійшлися, провідники закрили двері вагонів, кінцева станція.

Зима, мете сніг, у мене дуже мерзнуть руки, телефон розрядився, знайомих в місті у мене немає, грошей з собою ні копійки. Я потрапила в безвихідну і дуже сумну ситуацію. Добре, що малюк поки спить, він хоч поки не вередує. Але коли прокинеться, то захоче їсти, а в мене з собою зовсім нічого немає, булочку з чаєм ми ще в поїзді з’їли.

Сіла на сумки, покірно чекаю. Потрібно було попросити когось, щоб допомогли мені занести сумки на вокзал, але вже нікого немає поруч.

Ну не проспав ж він! Можливо, на дорогах пробки або він не знає на який шлях прийшов поїзд. Але тоді не зрозуміло, що у нього з телефоном. Можливо, має тепер гарну роботу і знайшов собі іншу в місті?

Руки зовсім замерзли, сиджу 40 хвилин. Сум мій і розчарування наростає, за себе і дитину теж тривожно, але мене в гіршому випадку напевно просто заберуть, як бездомну, а там тепло і їжа є, напевно. Встановлять мою особистість і допоможуть зв’язатися з рідними, щоб купили мені квиток назад.

Минуло так ще хвилин п’ять і на пероні з’явився чоловік. Далеко йде, куртка незнайома, а хода його. Невже мій! Точно. Мій. У новій куртці і не впізнати його, так змінився за два місяці.

Підбіг, попросив вибачення, хвилюється, що ми замерзли. Довго чекав таксі і запізнився. Ох вже ці таксисти. А я так хвилювалася, чого тільки не передумала за весь цей час. Вийшли з вокзалу, сіли в машину. Тепер у нас все буде добре. Тепер ми разом у великому місті.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – oboi.cc/wallpaper.

You cannot copy content of this page