Ввечері Марійка довго вовтузилася на теплій бабусиній печі. Вже принесла подушку, підправила одіяльце. А потім, несподівано, згадала, що в улюбленій дідусевій книжечці ще з осені лежить увесь її гербарій, який теплими дня ми збирала одна.
Хутко підвівшись, маленькими ноженятами підбігла до невеликої полички з книгами. Малими рученятами стала передивлятися запилені газети та старенькі журнали, які дідусь любив перечитувати багато разів, а ось і вона, стоїть в куточку.
Дідусь вже давно її не читає, останнім часом він погано бачить, тому бабуся ховає всі книги від нього подалі, бо він так любить читати. А ця книга – його улюблена, скільки вже раз Марійка бачила дідуся Петра з нею в руках. Про що ця книга дівчинка ще не знала, цього року вона лише пішла в перший клас, не вміла поки читати.
Поки бабуся Одарка читала молитву, Мар’янка тихенько сіла за стіл і, знайшовши клей, стала ладнати композицію з листочків. Таку вона бачила у школі, між робіт старшокласників, розвішених на дошці оголошень. Вчителі, зазвичай, розміщували туди щось цікаве.
З листочків клена зробила мамі сукню, з листочків акації чобітки, з травинок волосся. Домалювала мамі голівку, голубі, яскраві очі та добру і велику-велику посмішку. В руках намалювала мамі дві торби.
А потім сіла і заплакала. Шкода, що вона не вміє ще писати. А так хотілося написати матусі, щоб вона ніколи більше не їхала у ту далеку Італію, щоб була завжди поруч з нею. Не потрібні Марійці солодощі, вона може сама собі наколядувати цукерок на коляду, а потім ще місяць їх ховати в шухлядку, щодня роздаючи по одній мамі, бабусі і дідусеві.
Не потрібні їй нові сукні та чобітки. Вона готова ходити в старенькому польто, як її однокласниця – сусідка Оксанка, але вона живе з мамою й татом. Марійка написала б мамі Наталі, як вона її любить, просила б повернутися і залишитися поруч з нею назавжди. Розповіла б, як їй холодно та самотньо вечорами.
Бабуся з дідусем старенькі, рано спати лягають, їй навіть поговорити ні з ким. І ще, і ще багато чого б написала, але не вміє. А мама приїде лише на Різдво.
Бабуся дочитала молитву. Зібрала листочки, поклала в книгу і віднесла її на місце. А Марійка взяла в рученята листок паперу з “мамою”, яку вона сама змайструвала і поклала біля подушечки.
Сьогодні вона спатиме спокійно. Відсьогодні їй буде з ким поговорити.
– На добраніч, бабусю! На добраніч, дідусю! – лагідно мовила, і перевернулася на бічок, обійнявши свою таку близьку і таку далеку “маму”.
Перед сном в Марійки лише одна думка майнула, коли мама буде старенька, вона ніколи не залишить її одну, не поїде від неї, бо добре знає, що таке самотність.
Фото ілюстративне.
