Я маю рідну сестру – Валентину.
Обоє ми виросли в селі у невеличкій хатині наших батьків.
Тато з мамою любили нас однаково, намагалися для нас робити все однаково, і виросли ми обоє з однаковою турботою батьків до нас.
Коли ми виросли, обоє навчалися в місті, і заміж обоє вийшли з Валентиною теж у місті, коли отримали диплом.
Різниця у віці з сестрою у нас невелика – 2 роки всього.
Та, щиро кажучи. я вважаю, що у Валі дуже важка доля, мені в житті пощастило більше, хто б там що не говорив.
Моя сестра, коли вийшла заміж, всю себе присвятила сім’ї. Валентина дуже старалася для чоловіка, годила йому, як могла. А коли з’явилися діти, то за турботою про них і свого чоловіка навіть часу не мала на себе.
Сестра завжди все робила для сім’ї і нічого для себе, бо сил, часу та ресурсу не витрачала на себе.
Вона просто знецінювала себе на очах, змінювалася не в кращу сторону, перестала слідкувати за собою, посіріла, від її юнацької краси і сліду не залишилося.
Не допомогла моїй сестрі турбота про чоловіка, він залишив її заради іншої, просто пішов з сім’ї.
Для Валентини це був важкий період в житті, вона довго не могла збагнути, чому так сталося.
Сестра щодня йому телефонувала, просила повернутися в сім’ю, щоб двоє діток не росли без батька, та й вона ще кохала його.
Та чоловік був байдужий до вмовлянь, сказав, що вирішив все давно, а потім змінив телефон, щоб колишня дружина йому більше не дзвонила.
Валентина ще довго сумувала, а потім змирилася, адже мала дітей, розуміла, що має далі рухатися і жити заради доньок своїх.
Так життя знову закрутилося, сестра вже всю себе присвячувала своїм дітям. Ще більше працювала, щоб дати їм гарну освіту, одяг, щоб доньки її жили не гірше за інших дітей.
Добре, що сестра мала трикімнатну квартиру, це дуже їй допомогло.
Згодом доньки виросли, вийшли заміж, і Валентина вже онуків гляділа, доньки жили з нею в квартирі, тому галасу було багато і роботи у моєї сестри.
Я ж вдало вийшла заміж, чоловік у мене дуже добра людина, маю сина та доньку.
А останніх 7 років я в Іспанії на заробітках, ми з чоловіком вирішили, що так я маю заробити дітям на квартири, адже хоч і працювали в нашому місті багато, та житлом дітей забезпечити не могли, а хотіли дати їм хороше майбутнє.
Загалом я добре тут заробляю, чоловік і вдома працює та й заощадження у нас були, тому за цей час ми придбали по квартирі обом дітям.
А зараз мій чоловік став на захист, повертатися додому поки не можу, дуже хвилююся за нього, та й не можу сидіти вдома сама.
На роботі я хоч трохи думками відволікаюся і заспокоюю себе тим, що зароблю грошей ще трохи, дітям допоможу і для нас з чоловіком відкладу.
А мої батьки в селі дуже постаріли за цей час, і я подзвонила своїй сестрі радитися, що ми маємо робити.
Кажу сестрі так:
– Валю, діти все одно тебе ні за що вдома не рахують, тільки й працюєш на них все життя, вдома спокою не маєш. Їдь до батьків, живи в селі з ними і доглядатимеш їх, а я тобі гроші щомісяця висилатиму, зробиш в хаті ремонт, от вона залишиться тобі і сама там житимеш на старості років, бо діти спокою тобі не дадуть, скоро онуки підростуть і вони тебе проситимуть з’їхати. Діти твої квартиру зараз собі не куплять, важкі часи, ціни ростуть. Тому так і для тебе буде краще, я допомагатиму тобі, мамі і татові поки працюю за кордоном.
Валентина обдумала добре і погодилася з радістю, а через тиждень вже була у батьків.
А я порадилася з чоловіком і вирішила, поки живу за кордоном, висилатиму гроші сестрі.
Відтоді щомісяця я стала Валентині переказувати 400 євро, вона розпочала в хаті робити ремонт.
Решту грошей стала собі відкладати, дітям євро не надсилала.
Вони місяць мовчали, а потім стали запитувати, що сталося, чому я гроші їм не даю. Донька обурювалася найбільше, син мовчав, але казав, що я не маю гроші віддавати чужій людині, а маю хоча б для себе відкладати.
Відтоді вони образилися на мене, розмовляти не хочуть, можуть не брати телефон. Але я їм стільки допомогла.
Але хіба я не правильно вчинила? Валентина догляне батьків, от і хата їй буде.
Я тепер не знаю, що мені робити. Чи варто надсилати гроші дітям? Чи не відвернуться вони й від мене на старості років?
Фото ілюстративне.