Моя сусідка Оксана сиділа на лавці біля старенької хатини своєї сестри, раділа теплим промінчикам сонця.
Ось вже осінь підкралася непомітно, останнє тепле сонечко ті дні, за прогнозами скоро будуть дощі.
Вже 3 роки вона живе у своєї рідної сестри з її сином та невісткою.
І хоча ситуація в країні зараз дуже сумна, але гріє душу те, що вона не має тепер самотньої старості, а проведе її з дуже близькими людьми, адже найрідніші від неї відмовилися, виходить.
Лише совість іноді картала її. коли вона згадувала минуле.
Вона колись дуже образила свою рідну сестру Валентину, та вже давно пробачила, просить не згадувати про те, мовляв, забулося все, та Оксана і досі відчуває свою провину, хоча намагається не говорити про це, щоб не гнівати сестру, раз та просить залишити минуле у спокої.
Справа в тому, що після заміжжя Оксана залишилася жити з батьками, а її молодша сестра вже пішла в невістки до свекрухи, так, як в батьків вже жила її сестра з чоловіком, тому місця для неї не було.
Та доля у неї не склалася, адже батьки чоловіка дуже не любили Валентину, навіть коли й онук з’явився, вони ніколи не тягнулися до нього.
А Оксана з батьками жила добре, вони завжди шкодували її, онуків любили і допомагали завжди. Звісно, батьки і Валентину часто кликали до себе, але вона постійно в роботі була, і, хоча жили в одному селі, та не було коли їй бігати на інший край села, адже і на роботу ходила і в дома роботи вистачало.
Чоловік у Валентини був добрий, дружину розумів, але не хотів перечити батькам, він з дитинства був привчений поважати та слухатись їх.
Оксана, з допомогою батьків, адже вони всю роботу робили вдома, чимало заробляла. Вона купила з сватами хати своїм донькам в сусідньому селі, адже вони там жили з чоловіками.
Згодом вона тата й маму доглянула. Вони хотіли заповіт залишити, щоб їх хата дісталася двом донькам, та Оксана була проти:
– Я тут жила все життя, вас доглядаю тут, ця хата по праву належить мені.
Батьки не хотіли перечити.
Коли тата й мами не стало, Оксана зробила все, щоб сестрі нічого не дісталося, сама ходила до неї, говорила про совість, мовляв вона не має права у неї хату забирати, це її єдине житло, сплатити їй немає чим.
Сестра не перечила, хоча видно, що їй образливо було, але все зробила так, як сказала Оксана.
В той час Валентина вже свекрів поховала, теж набідувалася з ними, не6 знала спокійного життя біля батьків чоловіка. Так, як він їх єдиний син, то й будинок залишився їм.
А потім чоловіка не стало і Оксана залишилася жити сама. Доньки теж не навідувалися до матері, а потім обоє поїхали за кордон з чоловіками і так і досі живуть в Польщі, планують там залишатися.
Оксана часто телефонувала їм, адже було сумно самій, ніколи не думала, що так доживатиме старість.
Для кого вона старалася усі ці роки?
Доньки з матір’ю спілкуватися не мали часу, постійно зайняті, постійно в них турботи якісь.
А потім Оксана занедужала, діти подзвонили самі, сказали, що приїхати не можуть, передали родичкою 500 євро, на тому й все.
Тоді до сестри стала ходити Валентина, адже дуже шкодувала її.
Валя все робила, прала, готувала, прибирала сестрі, хоча своєї роботи було багато.
А коли не справлялася і настала зима, то забрала сестру до себе додому, щоб та не сиділа одна в холодній хаті.
Оксані дуже соромно було, адже вона так недобре повелася з сестрою, а виявилося, що вона її відплатила таким великим добром.
Тоді Оксана поговорила з сестрою і вона вирішила, що свою хату відпише її синові з невісткою, а Валентина виділе кімнату їй, адже скільки їм з чоловіком потрібно, вони вже пенсіонери самі, а Оксана самотньою жити теж не хоче в свої 70, з родиною добре їй, є до кого заговорити і пригорнутися в скрутну хвилину, а тим паче племінник вже їй, наче рідний став.
Як тільки про це дізналися доньки Оксани, стали сварити матір, просили, щоб одумалася, поки не пізно, адже хата велика, вони на неї розраховували, а я віддала чужій людині.
Оксана сказала, що Богданчик їй не чужий, він їй рідніший за рідну дитину, виходить, адже вони з дружиною підтримували її у найважчу хвилину.
Відтоді доньки відвернулися від матері, сказали, що вона підвела їх і відмовилася від найрідніших.
Оксана іноді плаче, адже камінь на душі, сестра шкодує її щиро, Валентина зі своїм чоловіком у неї зараз найрідніші люди у світі.
Я от не знаю, чи вірно зробила моя сусідка, що хату племіннику віддала, а не донькам своїм?
Фото ілюстративне.
