fbpx

Вже 2 роки Тетяна намагається помиритися з донькою своєю: телефонує їй, пише повідомлення, в гості напрошується. Та Світлана жодного разу не взяла телефон, не відповіла на повідомлення і номер змінила нещодавно. А вся справа в тому, що 2 роки тому донька прийшла до Тетяни на серйозну розмову

Тетяні – моїй сусідці на сьогоднішній день 67 років. Вона живе одна в досить таки великій трикімнатній квартирі. Сусідка на пенсії вже давно, але ще цілком хороша та здорова така жінка.

Тетяна трішки бігає в найближчому парку, їздить до подруги своєї на дачу, трохи шиє і це їй дуже подобається, веде активний спосіб життя, наскільки це можна в її віці, звичайно.

Є у Тетяни доросла дочка, але вони. на жаль, не спілкуються з нею зовсім зараз.

– Та цілих два роки вже минуло відтоді! – якось сумно стала розповідати, згадуючи усе до дрібниць, Тетяна. – Не дзвонить вона до мене, не пише ніколи і сама на мої повідомлення не відповідає. Мені здається, що вона й свій номер телефону змінила вже досить давно. Образилася Світлана досить таки на мене.

Вся справа в тому, що два роки тому рідна донька попросила Тетяну розміняти її велику та простору квартиру, яка, до слова, належить їм обом офіційно, для того, щоб дочка змогла купити своє власне житло і жити окремо від матері.

Та Тетяна й слухати не хотіла про це, вона ще відразу категорично відмовилася це зробити.

Світлана тоді відразу й взяла кредит, який, виплачує з великими труднощами ще по сьогодні, і ще багато грошей винна за ту квартиру, розтягнеться це все на багато років, судячи по ситуації, яка тепер складається в нашій країні.

Із самопочуттям у Світлани теж не дуже, і завжди так було – якісь проблеми з очима, вона навіть в школі від фізкультури була звільнена. Але зараз вже працює на двох роботах, сидить до пізньої ночі над якимись документами – потрібні гроші їй дуже, заробляти доводиться ледь не цілодобово.

У Світлани немає ні сім’ї, ні дітей, і невідомо, чи будуть з таки життям. Вона ж весь час на роботі, їй ніколи влаштовувати своє особисте життя. Їй вже за тридцять років і час ще швидше біжить.

Тетяна дзвонить до доньки, хоче з нею спілкуватися і не розуміє чому донька в образі на неї.

– Ну чому я маю продавати свій дім, тільки тому, що донька так захотіла? Я тут народилася, виросла, знаю усіх, тут мені дуже подобається. Я розумію, що доньці складно. Та чи маю я продавати своє житло? Чи зобов’язана я це робити, коли не хочу?

Я навіть не знаю кого тут пошкодувати в цій ситуації, матір чи доньку. Але зі своєю дитиною я б так не вчинила ніколи. А кого вам більше шкода тут: матір чи доньку?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page