Я вийшла заміж і пішла жити до мами свого чоловіка. Квартира у них була хороша, трикімнатна, то ж всі навколо вважали, що мені дуже пощастило.
З однієї сторони, може і так. Але з іншої сторони, наявність житла не спонукала мого чоловіка рухатися далі. У нас ріс один син, і він вважав, що того, що ми маємо, нам вистачить.
У 50 років я стала вдовою, свекрухи також вже давно немає. Тепер ця трикімнатна квартира належить мені і сину. Але будинку вже більше 40-ка років, і під’їзди старі, і квартира потребує капітального ремонту.
Коли син одружився, я наважилася їхати на заробітки в Італію. Просто мрія мати свою нову квартиру була більшою за всі мої страхи, і я подалася на чужину.
А тим часом син з невісткою почали жити в нашій трикімнатній квартирі. Я їх відразу попередила, що гроші їм висилати не буду, бо інакше на квартиру не наскладаю. І за комунальні послуги вони теж самі платили, обоє ж працюють, щось таки заробляють.
Мені знадобилося довгих сім років, щоб я назбирала собі на квартиру, ремонт в ній і меблі. Житло купила двокімнатне, але такої ж площі, як моя стара квартира. До того ж, я собі вибрала престижний район, майже центр міста. В квартирі все зробила на свій смак.
Та вирішила ще на рік повернутися в Італію, щоб заробити собі на життя ще хоч трохи. Тим часом син з невісткою уже не могли дочекатися, коли ж я їм дам ключі від нової квартири.
І яким же було їхнє здивування, коли я їм відкрито сказала, що квартиру я придбала для себе. А їм залишається стара. Нехай роблять там ремонт і живуть собі спокійно.
Син промовчав, а невістка сказала, що ні одна мама так би не вчинила, як я. Мовляв, у мене єдиний син, а я про себе дбаю.
Я невістці пояснила, що жила все життя з свекрухою, і це моя мрія – жити окремо. До того ж, я сама на неї заробила. Так що нехай вибачають.
З сином і невісткою ми тепер не спілкуємося, бо вони вважають мене жадібною і меркантильною.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.