– Навіть не знаю, Анно, що мені робити. Патриціо каже, що його терпінню скоро настане кінець, а я не можу відмовитися від рідної доньки, – прошу я поради у своєї сестри.
А вона замість того, щоб мене підтримати, теж мені заявила, що вона такої ж думки про цю ситуацію, як і Патриціо.
Я поставила слухавку і зовсім розгубилася. Таке враження, що вони всі змовилися проти моєї дитини.
– Світлані твоїй 30 років, ти що її до старості збираєшся забезпечувати? Могла б і про себе подумати нарешті, – постійно картає мене Патриціо.
Ми з ним офіційно не розписані, але живемо разом вже майже 10 років, а в Італії я 13 років.
У мене є донька Світлана. Коли я поїхала, вона лише школу закінчила, тому я почувалася винною, що лишаю її на свою маму в той період, коли я їй найбільше потрібна.
Та я сподівалася, що таким чином зможу забезпечити їй краще майбутнє. І мені це вдалося, бо я і освіту дитині своїй дала, і квартиру потім купила, а без заробітків цього всього не було б.
Світлані моїй чомусь не дуже щастить в особистому житті. Вона вийшла заміж відразу після закінчення університету, але прожила з чоловіком всього лише рік і розлучилася.
Потім кілька років жила сама. З роботою у неї теж не все гаразд, тому я і допомагаю чим можу. Я доньці і одяг тут купую, і продукти передаю, і гроші постійно висилаю.
З Патриціо я зійшлася давно. Він теж розлучений, і також має дорослу доньку, ровесницю моєї Світлани.
Пропозицію він мені не поспішає робити, але ми живемо разом в його будинку.
Якось він мене запитав, скільки грошей я вже собі склала, а коли я сказала, що ніскільки, то він просто був обурений.
– Я ж доньці своїй допомагаю, – виправдовувалася я.
– У мене теж є донька, але я не віддаю їй всю свою зарплату, – наводить мені приклад Патриціо.
Він правий, я бачу, що своїй доньці він не дає грошей. Амелія живе окремо, вона теж не заміжня, але сама себе забезпечує. У них так прийнято.
– А чого ти мої гроші рахуєш? – не витримала я.
– Та я не рахую. Якби рахував, то брав би в тебе гроші за житло. Я люблю тебе і про тебе дбаю, – пояснює Патриціо.
Він не може зрозуміти, для чого я це роблю – утримую дорослу доньку.
– Патриціо правий, ти повинна про себе подбати, – каже мені сестра. – Ти ж вічно заробітчанкою не будеш, а старість не за горами.
Подумала я над цим всім і під тиском аргументів Патриціо та сестри, я вирішила один місяць не відправити доньці гроші.
Реакція не забарилася. Світлана мені зателефонувала в Італію і стала плакати, що їй нема за що жити. За квартиру треба заплатити, машину треба заправити, їжу треба купити, і це мінімум, який багато грошей потребує.
А звідки їх взяти, якщо вона не працює? Моя тисяча євро, яку я передавала, Світлану виручала. А тепер їй просто нема за що жити.
Ситуація хоч плач. Патриціо наполягає, щоб я перестала давати гроші доньці, а складала їх для себе, інакше він каже, що розійдеться зі мною.
Світлана картає мене, що мені Патриціо дорожчий за неї.
– Що ти за мама така, що проміняла мене на чужого чоловіка? Та він навіть з тобою не одружився – каже.
Я вже зовсім заплуталась. Порадьте збоку, що я роблю не так? І чию сторону мені прийняти – італійця чи доньки?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
