Вирішила сестра чоловіка купити собі гарненьку машину. Справа була кілька років тому. Грошей Ларисі не вистачало. Хоча, ні, не так, не вистачало – це не те слово. Грошей у неї на машину не було.
Але Лариса, молодша сестра мого чоловіка, завжди була дама хитра і заповзята.
Навіть хвалилася, що вона прораховує всі дії на 5 кроків вперед і завжди залишається у виграші.
-Братику, позич півмільйона, – прийшла вона з проханням до мого чоловіка, – я знаю, у вас є гроші. А я потихеньку буду вам їх віддавати.
Якщо чесно, я була категорично проти позики. Ну з чого мати-одиначка з дитиною буде нам віддавати борги. Жила вона з мамою чоловіка, працювала, але отримувала на роботі копійки.
– Півмільйона дуже велика сума, – сказала я чоловікові, – Ларисі просто ні з чого нам віддавати гроші. Та й купить вона машину, а обслуговування, ремонт, бензин?
Але чоловік отримував на роботі набагато більше, ніж я, тому сімейними заощадженнями розпоряджався він.
Гроші були зовиці віддані під просту розписку, написану на листку, вирваному зі шкільного зошита нашого сина.
А в призначений термін сестричка, як я і очікувала, розвела руками:
– Ну немає у мене грошей. Що з мене візьмеш. Хоч в сyд подавайте!
Чоловік розлютився, машини у нас не було, ми планували ще трохи підкопити і взяти вже собі хороший автомобіль, щоб вже не сипався щомісяця, вимагаючи фінансових вливань.
-Продавай машину свою, – сказав сестрі мій чоловік, – що ти думала, коли гроші займала, що брат тобі їх подарує?
Машину продавати зовиця категорично відмовилася. Ми посварилися. Справа була прямо при свекрусі, яка сильно засмутилася сваркою своїх дітей, і тим, як повелася з братом сестра.
Чоловік образився серйозно, навіть перестав приходити до матері, бо з нею жила нахабна сестриця-аферистка. Свекруха приходила до нас, плакала, просила помиритися.
А потім нам на картку стали приходити невеликі суми з картки зовиці. То 5 тисяч, то 10.
-Взялась за розум, – вирішив чоловік, – а машина стоїть все одно у неї без толку, на бензин грошей немає.
В цілому від зовиці ми отримали близько п’ятої частини боргу. А потім раптово від серцевого нападу пoмepла моя свекруха.
На поминках зібралася вся рідня. Виходило так, що свою квартиру свекруха залишила обом своїм дітям.
Ми й не збиралися в спадок вступати. У нас є квартира. Але зовиця випередила нас, не давши сказати і слова.
-Я тут живу, – обурилася Лариса, – чому я повинна ділитися з братом? Він з матері гроші останній рік тряс. Щомісяця вона йому платила, а тепер ще й на квартиру претендує?
Ми здивувалися, а виявилося, що свекруха, усвідомлюючи, як недобре вчинила її дочка просто передавала нам ці нещасні копійки зі своєю пенсії, на сплату боргу Лариси.
Тепер зовиця козиряла цими квитанціями перед ріднею:
-З рідної матері гроші вимагав щомісяця! – Лариса навіть пустила удавану сльозу.
І рідня встала на сторону нещасної Лариси, хоча ми і намагалися розповісти про те, як була справа насправді.
-Ну ладно, – сказав чоловік, – я не збирався в спадок вступати, але раз ти, сестро, так себе повела, то нехай буде все по закону.
Квартиру свекрухи довелося продати. Лариса продала і ту злощасну машину, купивши собі однушку, а ми теж купили квартиру, правда з іпотекою. На майбутнє, синові.
Рідня з нами спілкуватися не бажає, вважаючи, що ми вчинили не чесно: обібрали нещасну Ларису, бідну матір-одиначку, як оббирав чоловік в останній рік життя свою власну матір.
А чоловік нічого чути не хоче, ні про сестру, ні про інших родичів.
-Не я цю кашу заварив, так що совість моя чиста. Вона схитрувати хотіла? Ну що ж. Схитрувала.
