Після весілля ми стали жити у чоловіка. Пристосуватися мені до нового життя було непросто, чого лише вартувало вжитися з мамою мого чоловіка.
Жити нам довелося з свекрухою У мене є ще два молодших брата, вони в батьківській квартирі залишилися, а Іван у мами – єдина дитина.
Чоловіка у свекрухи немає, зате є двокімнатна квартира. От ми туди і вселилися.
Все життя я жити так не збиралася, але іншого виходу не було – бо роками знімати без будь-якої надії, або жити з мамою чоловіка і ті гроші, які витрачали б на оплату квартири збирати на свою.
Ми думали взяти житло в кредит, тому збирали на перший внесок за двокімнатну квартиру.
Коли я виходила заміж, мені було 26 років. Чоловік – мій ровесник.
Я намагалася бути вдячною, зі своїми порядками не лізла, інший раз доводилося терпіти і вислуховувати від господині квартири – свекрухи, якщо їй щось не подобалося.
Так жити мені було дуже некомфортно – ні гостей привести, ні поговорити в повний голос. Не у себе ж.
Свекруха нас відразу і про дітей попередила, мовляв, їй не треба зайвого шуму, мовляв, ось підем на своє, тоді вже і про дітей можна думати.
– Ні, я онуків хочу і буду проводити з ними час, але я літня людина, мені спокій потрібен. Тим більше, що богатирським здоров’ям я не відрізняюся. А діти – це шум, суєта, – намагалася пояснити своє рішення свекруха.
І вона мала повне право так говорити, вона ж у своєму домі.
Одного разу мама чоловіка потрапила в лікарню. І це стало для мене справжнім випробуванням на міцність: чоловік працював допізна, а лікарняну їжу свекруха категорично не їла.
Вранці перед роботою з контейнером в фользі, щоб не охололо, я бігла до свекрухи, а ввечері після роботи я приносила вечерю.
А свекруха, замість того, щоб подякувати, ще й вередує: то ледве тепле, то вона зовсім не те хотіла, то солі мало. Але я все терпіла, розуміла її стан.
А потім вийшло так, що я теж лягла в стаціонар, треба було здоров’я поправити. Думаєте до мене хтось ходив? Носив обід? Або хоча б відвідував? Чоловік і його мама зробили вигляд, що вони сильно зайняті. Вона – на пенсії, він – навіть у вихідні обмежувався дзвінком по телефону.
Свекруха сказала, щоб я сама собі щось купила, а чоловік за весь час один раз прийшов. Яблука і апельсини приніс. Ось тобі і вся турбота.
А свекруха взагалі сказала, що у мене є мама, от хай вона до мене і бігає.
Так мама є, але вона живе за 100 кілометрів від нас. А чоловік і свекруха поряд, але не вважали за потрібне ходити до мене.
Чоловік своєї провини не визнав: я працював, що мені після роботи борщ варити і до тебе мчати? А мама не зобов’язана, ти ж не її дочка.
Після цього я вирішила, що все життя я так жити не хочу. В той час, як я для сім’ї – все, а сім’я до мене – спиною? І тепер я серйозно думаю про розлучення.
Свекруха обурюється, що я придумала проблему на рівному місці, через якийсь лоток з їжею розлучатися надумала.
– Не в лотку справа, – кажу. – Але вам цього не зрозуміти.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.