fbpx
Життєві історії
Вийшла заміж я ще в 80-х. Батько моїх дітей – хороша людина, хоча це було до певного часу. Здавалося жили душа в душу, як тут грім серед ясного неба: чоловік знайшов собі іншу. Пів року він мені говорив неправду, причому сам від цього сумував: живе зі мною і дітьми, а душею вже у розлучниці. Мені важко далося розлучення. Синові тоді 5 років було, казав: «Тату, не йди, я буду хороший!» Чоловік сам хвилювався, але вибрав все ж іншу жінку. Я стала жити заради дітей, а вони швидко росли. Коли у доньки з’явилася третя дитина вона мені дзвонить: – Мамо, приїжджай, нам важко, підемо на роботу, а ти сиди з дітьми. Я поїхала, але дуже втомилася, не так від дітей, як від доньки і зятя. А коли повернулася додому, то в мене вже господарювала незадоволена мною невістка

Хочу з вами сьогодні поділитися своєю проблемою, хоча б просто поскаржитися, щоб хтось вислухав мене, може якусь хорошу пораду отримаю, бо мені зараз дуже не просто. Мені зараз 58 років, є двоє дітей: старша дочка, їй 33 роки, живе в столиці з трьома моїми внуками, і син – йому 27 років, недавно одружився. Я їх дуже люблю, але все одно вважаю їх егоїстами, які мною лише користуються всі ці роки. Але ж я вже не дівчинка, я старію, я втомлююся. А мене ні в що не ставлять зовсім мої діти.

Вийшла заміж я ще в 80-х. Батько моїх дітей – хороша людина, хоча це було до певного часу. Здавалося, що ми жили з ним душа в душу, як тут грім серед ясного неба: чоловік знайшов собі іншу. Пів року він мені говорив неправду, причому сам від цього сумував: живе зі мною і дітьми, а душею вже у розлучниці. Сильно я переживала це розлучення, особливо шкода було дітей. Синові тоді 5 років було, тягнув батька за джинси і плакав: «Тату, не йди, я буду хороший!». Чоловік сам хвилювався, але вибрав все ж іншу жінку. Зате залишив нам свою двокімнатну квартиру і аліменти хороші завжди вчасно платив. Ми іноді з ним спілкуємося по соцмережах про дітей, але він щасливий зі своєю другою сім’єю, я його стараюся не чіпати зайвий раз.

Мабуть я так хвилювалася за дітей, що повністю приділяла весь час їм, та й капризи їх виконувала. Дочка хоче в гуртки ходити: я у всьому потураю, вожу, оплачую, а вона міняє один гурток на інший. Красиві сукні їй потрібні – будь ласка, а на випускний – краще ніж у всіх, хоч і захмарно дорого. Синові потрібна техніка, модний одяг, мопед – ну звичайно, синку, маєш! Крутилася на двох роботах, ворушила колишнього чоловіка, щоб складався разом зі мною, але все – дітям! Дочка захотіла вчитися в столиці – кредит взяла, виплачувала. Найважче у тому, що вона кинула інститут і швидко вийшла заміж, народила трьох дітей, зате чоловік – столичний! Навчатися навіщо?

Але чоловік у неї виявився великим ледарем, особливо ніде працювати не хотів, жили на гроші батьків чоловіка, хоча і ті вже жалілися – та скільки можна годувати вас, самі заробляти вчіться. Навіщо стільки народжувати? Третій онук народився, коли я тільки вийшла на пенсію, та дочка стала плакати: “Мамо, приїжджай, допоможи нам з дітьми, а ми обоє на роботу вийдемо”. Я квартиру залишила на сина і бігом в столицю до дочки. Чесно кажучи – я шалено втомлювалася не стільки від онуків, скільки від дочки і зятя. Спочатку вони були якось вдячні мені за допомогу, а потім зробили з мене покоївку і гувернантку: кричали – не так годуєш, не так гуляєш з дітьми, не так сидиш, не так подаєш! Я вже стала нервуватися від їх постійного крику, тому подумала – навіщо мені це треба? І поїхала додому.

А там син уже привів невістку! Я тільки перед від’їздом з столиці дізналася, що він офіційно одружився, хоч і жив з нею всі ці 2 роки. Сказав, що звичайне весілля гуляти не хотіли, тому що у них своє на це бачення з нареченою: відзначили друзями на турбазі з шашликами «без старих». Тому і не попереджав і «від справ мене не хотів відривати». Новина про те, що я їду додому сприйнялася ними якось прикро, ще й по телефону з сестрою посварився. Я приїхала додому, і побачила, що тепер в моєму будинку господарює невістка. Начебто ми з нею і не сваримося, але вона все робить по-своєму і зі мною не радиться зовсім. Приберу в будинку – прекрасно, а якщо переставлю не так їх звичну обстановку, то відчуваю від невістки негативний настрій, і син потім все мені висловлює.

Ось я і на роздоріжжі: ніби як житло є, але відчуваю в ньому прислугою. У доньки теж до мене таке ж відношення, навіть гірше, в столицю точно більше не поїду. Подітися нікуди, сина вигнати не можу теж – шалено боюся самотності, але з невісткою мені складно. Дзвонила своїй сестрі в далеке місто, вона мені: «Вижени з дому молодих!» Їй простіше сказати – у неї всі дружно живуть, чоловік поруч. А мені як? Дуже важко на душі і не бачу ніякого виходу. Погано мені живеться з рідними дітьми. А що робити?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – chelyabinsk-news.

facebook