Виходити заміж в 64 роки я не планувала, бо вже багато років сама, і давно перестала думати про особисте життя.
Але так склалося, що мені зробив пропозицію хороший чоловік і я неочікувано для всіх і для себе погодилася.
Весь цей час, поки я була сама, я допомагала своїй доньці, то ж була впевнена, що моя єдина донька мене підтримає.
Ростила я свою Тетяну сама. Чоловіка не стало, коли донька ще в школу не ходила.
Ми тоді жили хоч і в невеликій, але своїй квартирі, та її довелося продати, бо чоловік залишив після себе борги.
Довелося мені переїхати в село, в старий будинок, що залишився від бабусі.
Сказати, що було складно, це не казати нічого.
Я завжди працювала мінімум на двох роботах, але і цього не вистачало.
Вдома я тримала господарку, садила город, а по суботах їздила на ринок і продавала домашні продукти, щоб трохи підзаробити.
Я розповідаю про все це для того, щоб було зрозуміло, що я нічого хорошого в цьому житті не бачила. Вічна робота, потреба, відсутність чоловічого плеча поряд.
Коли дочка вийшла заміж, я на 12 років поїхала на заробітки в Грецію, щоб привести до ладу наш будинок.
А потім я повернулася і ми вже стали жити всі разом.
Останній рік я почала тісно спілкуватися з одним чоловіком. Звати його Іван, він на рік молодший за мене, теж багато років живе сам.
Оскільки ми обоє вже не такі молоді, то вирішили не розводити довгі церемонії, і просто жити разом.
Він зробив мені офіційну пропозицію, розуміючи, що це в нашому віці важливо.
Дочка про все знала, вона завжди говорила, що радіє за мене.
Але, дізнавшись про заміжжя, вона раптом змінила свою думку.
Я очікувала від рідної дочки поздоровлень, а замість цього почула неприємні жарти в наш бік, мовляв, в нашому віці вже не про одруження треба думати.
Після слів доньки мені стало дуже прикро, я більше не хочу спілкуватися з нею.
Не розумію, як можна так ставитися до рідної матері.
Від Івана я не збираюся відмовлятися, адже старість точно краще зустрічати удвох.
Прикро за те, що дочка виявилася такою егоїсткою.
Тетяна з чоловіком вважають, що я не маю права приводити Івана додому навіть після одруження.
Вони вважають, що це їхній будинок, в якому живуть їхні діти.
Просто вони вже забули, що будинок я збудувала за свої гроші, тому вважаю, що маю право приводити туди кого хочу.
Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.