Виходити заміж на пенсії я не планувала, але так склалося, що мені зробив пропозицію хороший чоловік і я погодилася. Мені шістдесят чотири роки, багато років я була сама, то ж була впевнена, що моя єдина донька мене підтримає.
Ростила я свою дочку сама. Чоловіка не стало, коли донька ще в школу не ходила. Все, що від нього залишилося – це невелика квартирка і великі борги. Квартиру довелося продати і переїхати в невелику кімнату в гуртожитку. Сказати, що було складно, це не казати нічого.
Я завжди працювала мінімум на двох роботах. Стояла на ринку, пошту розносила, мела двори, мила під’їзди, хоча я дипломований педагог. Але роботи за спеціальністю не було, то ж доводилося працювати на різних роботах.
Вижили ми завдяки допомозі сусідів, що жили з нами поряд в гуртожитку. Вони і за донькою доглядали, коли потрібно було, і речами ділилися, продуктами теж. Всіляко підтримували, ось ми і витримали.
А потім нам пощастило – якийсь багатий бізнесмен викупив нашу комуналку і нам дали однокімнатну квартиру. Хоч і маленьку, і зовсім без ремонту, але зате свою власну. Дочка вже на той час трохи підросла, уже сама в школу ходила, сама собі їжу розігрівала, уроки робила. А я в цей час на кількох роботах працювала.
Потім потроху стало легше. Я розповідаю про все це для того, щоб було зрозуміло, що я нічого хорошого в цьому житті не бачила. Вічна робота, потреба, відсутність чоловічого плеча поряд. Трохи жити початку, коли сама вийшла на пенсію, а дочка – заміж.
Зараз у мене, правда, є підробіток, я прибираю в дорогому офісі, є додатковий дохід до моєї пенсії. В принципі, і часу зовсім небагато займає.
Тепер я змогла відвідувати виставки, в театри стала ходити, багато гуляю. Можна багато заходів цікавих знайти по знижці для пенсіонерів. А є і взагалі безкоштовні. Виявляється, стільки всього цікавого в житті є! Я стала відвідувати різні курси і гуртки.
Я вирішила піти на курси, які допомагають починаючим користувачам розібратися в комп’ютері. Дочка віддала мені свій непотрібний старий ноутбук. Завдяки йому я і познайомилася з хорошою людиною, Віктором. Він трохи старший за мене, але дуже активний, як і я.
Ми сподобалися один одному. Так як ми обоє вже не такі молоді, то вирішили не розводити довгі церемонії, і просто жити разом. Він зробив мені офіційну пропозицію, розуміючи, що це в нашому віці важливо.
Дочка про все знала, вона завжди говорила, що радіє за мене. Але, дізнавшись про заміжжя, вона раптом змінила свою думку. Я очікувала від рідної дочки поздоровлень, а замість цього почула неприємні жарти в наш бік, мовляв, в нашому віці вже не про одруження треба думати.
Після слів доньки мені стало дуже прикро, я більше не хочу спілкуватися з нею. Не розумію, як можна так ставитися до рідної матері. А весіллю бути. Шкода тільки, що найріднішої мені людини на ньому не буде. Але нехай.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
