fbpx
Життєві історії
Вихід на роботу полегшення не приніс, принаймні я його не відчула. Чоловік все частіше говорив, що я не справляюся з домашнім господарством, що борщ, якому вже три дні, він їсти не хоче

Останнім часом я все більше думаю про розлучення, хоча колись навіть не припускала такого сценарію. Справа в тому, що моєму чоловікові і його мамі просто неможливо вгодити.

Сиджу вдома, займаюся сім’єю – домашня клуша, якій байдуже, що чоловік один тягне весь бюджет. Іду на роботу – зозуля, яка запустила сім’ю, яка ж я після цього мати і дружина.

Заміж я вийшла в двадцять чотири роки, свій шлюб я з усіх сил намагалася зробити ідеальним, таким самим, як колись був у моїх батьків, яких я втратила в підлітковому віці.

Мене взяла на виховання бабуся, яка докладала всіх сил, щоб мені було максимально комфортно. Заміж я виходила вже сиротою. Бабусі не стало через рік після закінчення університету. А потім була пропозиція від Руслана, яку я прийняла, бо мені дуже хотілося мати сім’ю.

У чоловіка теж була квартира, тому було вирішено, що жити ми там, а мою будемо здавати. Я погодилася, мені здавалося, що це правильно.

Через пів року після весілля я дізналася, що чекаю дитину. Ми з чоловіком раділи, а от свекруха підібгала губи і пробурчала, що нам ще рано, адже у нас немає ні ремонту, ні машини, ні якогось міцного тилу.

Я була з нею не згодна. У мене було, звідки йти у декрет, жили ми у своїй квартирі, чоловік працював, до того ж здавалася моя квартира. Умови цілком сприятливі. Як мені здавалося. Але з’ясувалося, що як мінімум із квартирою я промахнулася – гроші з її здачі будуть йти мамі чоловіка, так захотів Руслан.

Я не перечила – якщо чоловік хоче допомагати мамі, то нехай. Поки я була в декреті, стосунки з чоловіком ставали все більш натягнутими. Він приходив із роботи роздратованим, йому вічно щось не подобалося, майже не займався дитиною, а до мене у нього завжди було безліч претензій.

– Син у мене сам все тягне, намагається вас забезпечувати, йому важко, от і нервує, – постійно говорила мені свекруха.

Я відчувала себе нахлібницею, яка тягне чоловіка на дно. Пізніше додалися і претензії, що зі мною нема про що поговорити, окрім дитини. Як я виглядала, чоловікові теж не подобалося, я постійно чула від нього зауваження з приводу моєї зовнішності.

Коли цілий день проводиш з дитиною, паралельно займаючись приготуванням, прибиранням, пранням і прасуванням, на себе часу не залишається. Навіть просто полежати у ванній, зробити маску чи манікюр вже неможливо.

Чоловік просити зайнятися дитиною, поки я ввечері це роблю, не виходить. Відразу ж сцена, що він взагалі з роботи, на якій оре заради сім’ї. Свекруха приходила рідко, і сидіти з онуком відмовлялася, бо вже не те здоров’я. А більше мені брати допомогу було ніде.

Я думала, що це просто труднощі декрету. Ось віддам сина в садок, вийду на роботу, зможу і заробляти, і на себе час знаходити, і чоловікові стане легше. Тоді в нас все налагодиться. Три роки я жила цією мрією, але дарма.

Вихід на роботу полегшення не приніс, принаймні я його не відчула. Чоловік почав обурюватися, що я не справляюся з домашнім господарством, що борщ, якому вже три дні, він їсти не хоче. Свекруха додавала, що на роботу я прямо розфуфирюватися стала.

І знову я розривалася між домашніми обов’язками, які чоловік не збирався зі мною розділяти, та роботою.

– А з чого це я мушу посуд мити чи вечерю готувати? Ти дружина, ти берегиня вогнища, ось і давай, займайся! – говорив чоловік при кожному моєму проханні.

– Якось інші жінки справляються і вдома, та на роботі, одна ти у нас особлива. У мене чоловікові, царство йому небесне, ніколи самому не доводилося по хаті клопотати, я все сама робила, не те, що ти!

Синові п’ятий рік, а я видихнулася. Мені так і не вдалося створити ту сім’ю, про яку я мріяла. Впевнена, що інакше вже і не буде, не стану я гарною для чоловіка і свекрухи, як би я не старалася. Є два варіанти – або змиритися, або розлучитися. Я схиляюся до другого варіанту. Навряд чи одній мені буде складніше, ніж зараз. Залишилося тільки зважитись на цей крок.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page