Минулого року Ольга Павлівна довго просила сина Петра привезти до неї на дачу онуків.
– Хай хоча б два дні в мене побудуть, а то я і так їх майже не бачу, скучила дуже, – жалібно наполягала мати.
Обсудивши з дружиною прохання своєї матері, Петро повідомив їй про те, що у п’ятницю ввечері привезе дітей до неї, як вона просила.
– Ой хто це такий до мене приїхав! – бабуся вискочила на назустріч онукам, радісно поплескавши в долоні. – Яка я рада вас бачити! Ви ж на тиждень до мене завітали?
– Ні, мамо, не на тиждень, – усміхнувся у відповідь син. – У неділю, по обіді, я заберу дітей додому.
– Чому так мало гостюватимуть?
– Їм у дитячий садок потрібно, та й тобі щоб не важко було.
– То Оленці ж не потрібно. Вона цієї осені до школи он вже піде, – сказала мати.
– Мамо, повір, вони тебе і за два дні встигнуть втомити, не хвилюйся, – додав син матері з усмішкою.
– Не говори так, синку, я ж люблю онуків своїх, – посміхнувшись, відмахнулася від сина мати. – Вони ще й самі назад додому їхати не захочуть. Оленко, Артеме, ходімо я покажу вам свій садочок. Там багато цікавого!
Радісні онучата одразу попрямували за бабусею.
– Діточки, мамо, я додому поїхав! – Петро помахав їм рукою і сів в авто та поїхав.
Оленка та Артем, захоплені красою бабусиного садочка, почали озиратися довкола.
– Гарно як тут у тебе! Бабусю, а що то за такі гарні ягідки? – запитав хлопчик, показуючи на кущі смородини.
– Це смородина чорна, вона дуже корисна, мій любий, – відповіла жінка. – Хочеш спробувати?
Артемчик із захопленням кивнув головою. Ольга Павлівна підійшла до куща і зірвала кілька стиглих ягідок.
– Ось візьми, синочку, спробуй! Тільки акуратно, щоб не забруднити одяг, а то мама потім сваритиме нас.
Онучата із задоволенням взялися за частування. Ягоди були дуже спілими і сподобалися діткам, вони їх смакували з задоволенням.
Ользі Павлівні набридло з ними стояти без діла, і вона вирішила піти до хати готувати дітям млинці.
– Поїжте трохи, тільки акуратніше, нічого не зламайте мені тут і не помніть! – діловито промовила вона і зникла в хаті.
Потім, коли діти гралися на подвір’ї, бабуся вийшла з хати і пішла в садок та відразу помітила, що кущі залишилися вже майже без ягід. Хоча вони невеличкі були, але ягід там було вдосталь.
Жінка розсердилася. Вона вийшла з садка і голосно сказала:
– Ану, йдіть сюди, діти! Негайно, кажу!
Оленка та Артем, як за помахом чарівної палички, підбігли до сердитої бабусі.
– Ви що, зовсім не думаєте?! Залишили мене без урожаю! Всю смородину поїли! Та як так можна було, я вам трішки дозволила скуштувати?
Діти опустили очі вниз.
– Сьогодні ж повернетесь до себе додому! Я думала ви слухняні будете! – сказала вона спокійніше і пішла до хати.
А вже за кілька хвилин вона знову вийшла на подвір’я та з діловим виглядом набрала номер Петра.
– Ти вже вдома, сину? Їдь назад і забирай вже своїх дітей! – мовила сердито вона.
– Мамо, ти про що? Чому ти так говориш? – розгублено мовив той. – Навіщо я маю їхати назад зараз, якщо я тільки приїхав? Що сталося?
– То й сталося! Ваші діти з’їли всю мою смородину! З чого ж я тепер варення на зиму варитиму?!
– Усю смородину поїли чи що? Вони не могли взяти без дозволу. Мабуть, ти їм сама це дозволила? – поцікавився син. – Але чому ж вони її їли не миту з куща?
– Ні! Вони самі залізли туди, я лише дозволила скуштувати трішки, – сказала мати.
– Мамо, навіщо оце зараз розкручувати на порожньому місці? Через дрібницю.
– З цієї дрібниці я взимку печу свої улюблені пироги, – обурилася у відповідь мати.
Її вже було не зупинити. Вона почала перераховувати скільки праці вклала в цей сад, щоб ось зараз залишитися просто без урожаю.
– Ти думаєш мені було легко виростити ці кущі? Щодня поливаю, удобрюю, полю. А твої діти приїжджають і за один раз все з’їдають?!
Діти розгублені дивилися на бабусю і просили вибачення. Петро почув їхні схлипи до телефону.
– Мамо, давай зараз спокійно обговоримо все. Я можу купити тобі ягід скільки скажеш, якщо треба.
Але мати не зупинялася. петро взяв дружину і поїхав за дітьми.
Коли подружжя приїхало, Ольга Павлівна вже трохи заспокоїлася, і Петро вирішив поговорити з нею наодинці.
– Мамо, розумію, що тобі прикро. Але ж діти не спеціально це зробили, вони малі, смакувало їм та й вони з’їли, але я не розумію, чому ти не дивилася за ними і не помила ті ягоди, а вони їх їли з куща.
– Знаєш, синку, мені вже не так шкода ягід, скільки засмучує твоє ставлення до всього цього. Ти виріс сам у цьому будинку, знаєш, як багато моєї праці вкладено у цей сад. ти ніколи не цікавишся мною.
Він відчув себе ніяково. Він дійсно зрідка відвідував матір, був зайнятий постійно.
– Пробач, мамо, – сказав він. – Давай зробимо так: завтра ми поїдемо на ринок і купимо тобі смородини. Скільки літрів там було, скільки вони з’їли?
– Десять літрів, – сказала мати.
– Добре, лише не хвилюйся більше, прошу.
В той час невістка встигла поговорити з дітьми, які сказали, що бабуся сама дозволила їм їсти смородину.
– Це зараз вже не так важливо. Купимо мамі завтра відро смородини, – сказав Петро.
– десять літрів? Серйозно? Ти хочеш сказати, що маленькі діти з’їли 10 літрів смородини? – обурилася невістка.
Чоловік нічого їй не відповів, лише опустив голову.
Наступного дня поїхали на ринок і невістка з Петром купили Ользі Павлівні відро смородини і вона наварила варення. Ще й хотіла їм дати з собою, але діти не взяли.
А на днях мати знову подзвонила, сказала, що зараз у місці тривожно і просила Петра, щоб він дітей до неї привозив, але він категорично відмовився, сказав, що онуків до неї більше не привезе.
Мати образилася, плаче, що діти від неї відмовилися. Але хіба Петро не вірно зробив, що відмовив матері?
Фото ілюстративне.
