Мені 23 роки, Григорію, моєму чоловікові, нещодавно виповнилося 30. Ми одружені вже майже рік і останнім часом мене стала все більше і більше дратувати його надмірна прихильність до своєї матері. Коли ми з ним зустрічалися, мене це спочатку навіть якось радувало, що так добре до неї ставиться, що така дружна сім’я. Потім, придивившись, я зрозуміла, що все не так чудово, як хотілося б, і мені це почало дуже не подобатися. Але я сподівалася, що ось одружимося і все стане по-іншому.
Все-таки одружений чоловік, глава сімейства, так би мовити. Одружилися, живемо окремо, але свекрухи як було багато в нашому житті, так і далі залишається. Вона постійно дзвонить моєму чоловікові, по кілька разів на день. І це в той час, що якщо я його питаю, як у нього на роботі йдуть справи, то здебільшого він може просто відповісти «Нормально».
Зате своїй матері Григорій розписує все в подробицях, найдрібніших, буквально кожен свій крок – як відпрацював, чим обідав, як там колеги, що так начальство, ну все їй розжовує. А потім ще слухає дві години її цінні вказівки, як і що робити завтра.
Ввечері я примчала з роботи, по дорозі купила продукти, прибігла, почала все швиденько готувати, щоб встигнути до його приходу зробити вечерю. Накрила стіл, сама не їм, сиджу чекаю чоловіка. А він прийшов додому і так спокійно каже: «Олено, ти не напрягайся, я вже у мами поїв». І навіть не присів біля мене, мені було дуже неприємно вечеряти одній.
Коли ми приходимо до неї в гості, вона може годинами розповідати про нього, як вона його народжувала, як він пах молочком, як вона купала його і все в цьому роді. Ну не можна ж так, я ж все таки його дружина. Адже я, виходячи заміж, хотіла бачити перед собою дорослого чоловіка, а не дитину.
Коли я часом відчуваю себе не дуже добре, то не маю права навіть про це вголос говорити. А варта його матері поскаржитися на здоров’я, так все – тут же викликається таксі і він мчить рятувати маму!
Нещодавно, випадково вона проговорилася, що перш, ніж дати добро на наше весілля – він з нею сто раз радився, вона довго до мене придивлялася, поки схвалила його вибір. Нещодавно мій чоловік заговорив про дітей, що не проти, щоб я йому народила. А я, дивлячись на все це, не впевнена, чи хочу вже.
Я вже уявляю, що мамою нашій дитині буду не я, а його мати. Що все буде робитися так, як сказала вона, а моє слово не матиме жодної ваги. І мені стає неприємно і боязко. Сиджу і думаю: зрозуміло, що мама – це мама, що це найважливіша людина для кожного, що я йому не заміню мати, та й не прагну до цього, але так хочеться стати для нього головною людиною, адже живе він вже зі мною, зі мною «і в горі, і в радості, до кінця днів своїх».
Дійшло до того, що я вже навіть не впевнена, чи хочу з ним жити далі, все частіше думаю про розлучення. Не про такого чоловіка я мріяла. Свекрусі зараз лише 53 роки, думаю, що вона ще довго буде членом нашої з чоловіком родини, а вірніше – головною персоною, а моє слово буде почуте не скоро.
Фото ілюстративне – intex-press.
