fbpx
Життєві історії
Ввечері, у вихідний день, до мене прийшла моя кума пити чай, ми давно з нею не бачилися. Олеся стала розповідати, що вони з чоловіком хочуть вдруге стати батьками, але розуміють, що ця їх мрія ніколи не здійсниться. Я дуже здивувалася і голосно стала пояснювати кумі, що вони живуть в достатку, у неї дуже добрий чоловік, тому вона спокійно може стати мамою вдруге. Олеся дивно глянула на мене і стала розповідати про свою родину. Я куму знаю багато років, але й гадки не мала, як у неї зараз склалося життя

– Хочу зізнатися тобі, що ось останнім часом ми з чоловіком так хочемо другу дитину, що й описати не можливо, ми завжди мріяли про двох діток, ще як тільки одружилися і стали жити разом вже такі плани на майбутнє життя будували, – говорить мені якось кума Олеся. – Я так люблю маленьких діток, зараз в усіх моїх знайомих мами молоді з колясками ходять. У подруги дитятко нещодавно з’явилося на світ, я тепер від неї не виходжу. Такий милий малюк у неї, гарненький, цікаво все йому, дивується  всьому. Дуже хочеться свого такого ж. Але, на жаль, це неможливо зараз і ми з чоловіком це добре таки розуміємо.

– Чому неможливо? У тебе є квартира хороша, велика, простора, чоловіка маєш теж дуже чудового, робота з гарною зарплатнею, хороший дохід і у чоловіка твого. Першій дитині 7 років, вже підріс, буде трохи легше вам вже. Напевно теж радий буде малюкові, раз з тобою мріяв про це. Тобі всього 35 років. Хороший вік! Кому взагалі і мати дітей тоді, якщо не вам з вашими таплими стосунками та гарним рівнем життя? Тим більше, якщо обоє хочете дитини. Все у ваших руках, у вас все дуже добре, – заспокоїла я свою куму.

– Ну як зараз нам мати ще одну дитину, якщо у мене батьки на руках, а ще чоловікова мати і бабуся, якій 84 роки?

– Хм. І що вони у тебе прямо на руках, отак ти сама дбаєшпро них весь час? Ну бабуся добре, а батьки? Вони ж начебто не старі зовсім ще?

– Ну не зовсім старі, якщо можна так сказати, але й не молоді вже. Розумієш? Вони у нас вже пенсіонери. Постійно щось треба, самопочуття вже не те, що раніше, потребують постійної нашої уваги і допомоги в усьому. На дачу їх відвези, привези, навчи нову пральну включати, продукти щотижня достав додому до них. А то ж вони – як діти малі вже зараз у нас. Трохи не догляду, у них там знову комусь недобре, мчимо на дачу в ніч – опівночі, фахівців викликати, щоб приїхали і подивилися їх. Влітку мати мого чоловіка Гліба в стаціонарі більше місяця була, ми хвилювалися, фахівців шукали, відпустку брала я сама на довгий час. А під кінець відпустки ще й бабуся в стаціонар попала – ось це був справжній клопіт для мене, я тобі скажу, в дві палати в різні кінці міста їздити, за першої потреби і поклику, то дуже нелегко, хочу тобі сказати. Я так втомилася тоді. А якби у мене в цей час був не один порівняно великий школяр, а ще й немовля на руках, навіть не знаю, що я робила б і як з усім впоралася б.

– По-моєму, ти трохи перебільшуєш в цьому, якщо чесно, в усіх людей нашого віку батьки вже немолоді і бабусі з дідусями є, за якими догляд потрібний, але дітей люди мають по двоє і по троє. Це ж не кожен день таке, що всі по різних палатах?

– Так як не кожен день? Постійно щось, як не одне, то інше. Тепер потрібно батька на обстеження везти, а цього ніхто крім мене не зробить, давно пора перевірити, а він у нас така людина, що там ось саме його вмовляти потрібно, за руку, з умовляннями та з пританцьовуванням. Сам не піде він нікуди і ніколи. Це значить мені знову не тільки шукати хороших фахівців для нього, записуватися, платити, але і відпрошуватися з роботи. Ось тому і не народжуємо. Яке може бути немовля, коли четверо людей похилого віку на тобі та на твоїх плечах? А вони таки не молодіють, а з кожним днем потребують все більше уваги.

А я свою куму не розумію зовсім, якщо чесно, немає чого над батьками так клопотатися, адже вони ще самі можуть про себе цілком подбати, а жити і своїм життям. Поки молоді, треба радіти життю, а за бабусею, нехай батьки самі дивляться, а не все на руках куми.

Моя кума не встигне зоглядітися, як молоді роки швидко минуть і вона сама скоро стане пенсіонеркою. Я не вважаю, що батьків потрібно доглядати 20-30 років, адже часу для себе не вистачить. Коли ж тоді жити своїм життям?

Я вважаю, що присвячувати себе батькам не потрібно, бо так сама швидко зістарієшся і не помітиш, як життя швидко минуло.

Хто більше винен у таких ситуаціях: діти, які дуже опікуються своїми батьками або люди похилого віку, які все звалили на своїх дітей і не дають їм спокійно жити, а хочуть лише, щоб про них гарно турбувалися?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page