Іван ввечері повертався додому сумний. Після роботи, перед тим, як повернутися додому, він зайшов до своєї мами.
Тамара Петрівна стала скаржитися своєму синові, що сама вже нічого робити не може: ні зготувати, ні помити, ні прибрати.
Сьогодні вона, як ніколи йому жалілася, просила його забрати до себе її, не хоче більше залишатися сама.
А потім несподівано сказала, що продасть усі свої прикраси, у неї є трішки відкладених грошей ще й пенсію віддаватиме до копійки.
Іван робив свої справи, маму слухав мовчки, але навіть не знав, що їй відповісти на ці прохання.
Ще багато років тому, мама Івана переписала квартиру на доньку, бо у нього бізнес свій, він дуже добре живе і так. А Мар’яна в свої 30 років заміж тоді так і не вийшла, нічого свого немала.
Тамара тоді зі своєю донькою вирішили, що Мар’яна доглядатиме її на старості років, то нехай і квартира їй буде.
Іван не був проти, його дружина навіть полегшено зітхнула, бо свекруха Наталю ніколи не любила, тепер вона знала, що нікому нічого не винна. А жили вони і без того в достатку, Наталя теж була людина працьовита, тому завжди в усьому у них був лад.
Минали роки, Мар’яна заміж так і не вийшла, але хотіла влаштувати своє життя за кордоном, бо її найкраща подруга нещодавно досить вдало там вийшла заміж і її до себе стала кликати постійно.
Мар’яна поїхала, а сама Тамара дуже раділа, бо, як будь-яка мати хотіла кращого життя для своєї доньки.
Але життя Мар’яни склалося не так вдало, як у подруги. Заміж вийшла за чоловіка з дитиною, згодом сама народила, але жили вони досить скромно. Про маму особливо Мар’яна так і не згадувала, лишень тоді, коли та дзвонила їй ввечері в неділю, та й усе, жила своїм життям та своїми турботами.
Інколи у неї були думки продати квартиру мами, щоб купити собі більшу, адже вони вчотирьох тіснилися в однокімнатній, але з мамою говорити поки не наважувалася про це.
А Тамара Петрівна швидко постаріла, а за 15 років донька навідувала її двічі. Навіть тепер, коли вона скаржиться їй на самопочуття, Мар’яна постійно говорить, що приїхати не може, бо своїх турбот купа.
Хоч, як не зручно було матері, та вона звернулася до сина, бо більше немає до кого, адже він єдина рідна людина тут поряд з нею. Готова останнє віддати, аби діти допомогли їй, бо сама вже не може.
Для Івана це виявилося великою несподіванкою. Він не знає, як повідомити про це дружині своїй. Наталя вже давно до свекрухи не ходила, бо та ще в молодості відмовилася до неї, а жити з нею тим паче не хоче, їй ні пенсії, ні прикрас її не потрібно.
А Іван маму не може залишити шкода її, а на сестру зовсім надії немає.
Хіба потайки відкладати гроші і найняти доглядальницю для мами, щоб дружина не знала. Але це буде нехороший вчинок по відношенню до Наталі, бо вони звикли усім ділиться, така у них сім’я. що потайки ніхто не робить нічого.
Іван зайшов додому. На столі його чекала смачна вечеря, усміхнена дружина та щасливі діти. А він не знав, як почати розмову про маму. Що йому сказати дружині? Який тут може бути вибір вірний, адже мама вже зовсім стара і живе вона сама.
Фото ілюстративне.
