– Я вже не можу на це дивитися, ну як його можна їсти! – говорить Мілані Степан, який щойно повернувся з роботи. – Ну хто ще так годує свою сім’ю? Невже за цілий день не можна було приготувати щось нормальне?
Мілана та Степан живуть у шлюбі вже 5 років. Степан працює, Мілана сидить вдома в декреті, доглядає за немовлям. Дитина у неї неспокійна досить таки. Так склалося, що свого часу Мілана начиталася популярних журналів для матусь і “розумних” форумів. А тепер малюк не злазить з рук, бо там були різні поради, які, чесно кажучи іноді дуже дивують.
На роботу Степан йде рано, повертається щодня дуже пізно, іноді виходить так, що за цілий день і пообідати ніколи йому. До приходу чоловіка Мілана, звичайно, намагається приготувати якусь вечерю, але готує, на думку Степана зовсім не смачно. Степан не просить у своєї дружини якихось складних різноманітної і страв, розуміє, що у дружини на руках зараз маленька дитина, але ж навіть звичайні макарони чи кашу зварити з душею, промити, додати масло і отримати цілком смачну страву, яку зі смаком можна спокійно їсти. А Мілана мало не щодня подає голодному чоловікові грудку макаронів, яка злиплася, хоч ріж їх. На ці макарони і дивитися зовсім не хочеться, не то, що вже їсти їх. Навіть голодному вони не смакують зовсім.
– Ну так, я розумію, що в тебе на руках маленька дитина і все таке, але скільки ж можна виправдовуватися дитиною? – сердиться голодний Степан на свою молоду дружину.
Степан зовсім не вважає себе дуже вимогливою людиною, не вимагає будинку порядку, охоче допомагає по вихідним своїй дружині з усіма домашніми справами, носить продукти, іноді навіть встає ночами до дитини, заробляє на всіх, старається він, як може, гроші все віддає в сім’ю. Хочеться ж йому зовсім небагато: щоб удома було щось поїсти хоч раз в день. Один раз на день. Бажано смачне щось, нехай і без лишнього шику.
Перший час після народження дитини Степан мовчав. Але тепер мало не щодня дорікає своїй дружині в тому, що її страви їсти зовсім не можна. Дружина ж абсолютно не хоче вчитися готувати. Раніше, до народження дитини, приходили з роботи і готували разом – проблем з цим не було. А тепер мало не до розлучення доходить.
– Не хочеш – не їж! – сердиться Мілана на чоловіка. – Значить, не голодний. У мене дитина маленька на руках. Що, я повинна його кинути і готувати тобі якісь смачні гарніри? Невже ти сам не розумієш? Мені ніколи! Я не можу зараз готувати! Я сиджу з дитиною!
– У всіх діти, у деяких жінок навіть двоє, чи троє дітей, побільше, ніж у тебе! – говорить Степан. – Проте жінки примудряються встигати все, ще й дітей смачними стравами годують, а не лише одного чоловіка. Я, між іншим, свою частину обов’язків по відношенню до своєї сім’ї виконую. Гроші в будинок приношу. Хоча б на нормальну їжу один раз в день я можу розраховувати в своєму будинку?
Степан відразу демонстративно викидає вміст тарілки в смітник і сам починає готувати собі нову вечерю. Такі претензії чоловіка Мілану дуже засмучують.
– Роби висновки з цього! – підливає масла в вогонь мама. – Хороший чоловік не звернув би увагу, що вечеря несмачна. Або мовчки їв би, або відмовився б і все, а готував би все сам. А твій лише ніс верне, несмачно йому. Якщо не хоч, нехай не їсть, от і все.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.