fbpx
Життєві історії
Ввечері після святкування ми почали збиратися додому, свекруха знову спакувала Лесі повні сумки продуктів і їжі, а мій чоловік відразу попередив, що ми нічого з собою брати не будемо

Ми з Петром почали винаймати житло з першого дня після весілля. За п’ять років переїжджали вже двічі. Важко знайти гарну квартиру, яку б орендарі здавали на довготривалий термін. Та й знімання обходиться нам не дешево.

Звичайно, ми збираємо гроші на власне житло, але справа рухається дуже повільно. Є один вихід із ситуації – прийняти допомогу від свекрів, але чоловік вперто відмовляється це робити.

В цю неділю ми були на дні народження у свекрухи. Батьки чоловіка знову завели розмову про квартиру. Мовляв, треба ж щось робити, давайте, ми допомагатимемо. Витягнемо всі свої заощадження, гараж продамо, на перший внесок мало б вистачити. Але ж чоловік навіть слухати не став, відразу встав з-за столу. Нічого, каже, нам не треба, ми впораємося самі. А як упораємося? П’ять років уже мотаємося по орендованих квартирах, і ситуація не змінюється!

Петро проти того, щоб його батьки вирішували наше квартирне питання, відмовляється брати навіть у позику. Батьки вже погодилися, добре, мовляв, не хочеш брати просто так, тоді ми тобі зичимо ці гроші. Але знову ні, так Петро теж не хоче.

Свекри – пенсіонери, зайвих грошей вони не мають і чоловік знає про це. Вони відкладають лише тому, що живуть дуже скромно. Нікуди не ходять, нічого не купують, їдять майже виключно супи та каші, для них і апельсини в сезон – ласощі.

Забрати в них накопичені з такими труднощами гроші Петро не може. В принципі, тут його можна зрозуміти – справа благородна. Але у мого чоловіка є рідна сестра Леся, от вона бере у батьків все, що ті пропонують, не соромлячись.

На скільки мені відомо, Леся ніколи не відмовлялася від допомоги батьків. Брала все, що давали – починаючи від квашеної капусти, і закінчуючи грошовою допомогою. Років п’ять тому Леся з чоловіком добудували будинок, нещодавно купили машину. Я впевнена, що у всіх витратах брали активну участь свекри. То чому ж вони доньці можуть допомогти, а синові ні, головне, що вони самі не проти, відмовляється сам Петро.

Він вважає, що сестрі можна брати, вона донька, а він – син, і це він має ще допомагати і сестрі, батькам, а не брати щось у них.

Ввечері ми почали збиратися додому, свекруха знову спакувала Лесі повні сумки продуктів і їжі, а мій чоловік відразу попередив, що ми нічого з собою брати не будемо. Не можу я його зрозуміти, чому не прийняти допомогу, якщо її настирливо пропонують.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page