Ірина дочекалася нареченого Миколу з армії, закінчила інститут. Молоді кохали один одного, тому не чекали, а відразу одружилися. Весілля багатим не було, адже молоді заощаджень своїх ще не мали, а батьки Ірини та Миколи були людьми небагатими. Згодом з’явилися діти, з різницею в чотири роки. На роботу дружина так і не влаштувалася. Ірина жодного дня не працювала.
Вирішила для себе, що займається лише своїми дітьми, чоловіком та домашніми справами. Чоловік працював, забезпечував сім’ю сам. Звичайно, заробляв Микола не багато, але на життя вистачало. Батьки Ірини вийшли на пенсію, допомагали чим могли, але грошей було у них самих від пенсії, до пенсії. На питання матері:
-А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж сама її не заробиш?
Дочка завжди впевнено відповідала:
– Діти будуть мої мене годувати!
– Так, а ти нас багато годуєш? Іди, хоч трохи попрацюй!
Відповісти Ірині було нічого, але все одно вона була впевнена, що чинить правильно, залишаючись вдома з дітьми на утриманні чоловіка.
Чоловік займався будівництвом та ремонтом житла. Поступово з’явилися більші замовники. Багато роботи пропонували у столиці. Спочатку чоловік став проводити одну-дві ночі за тиждень поза домом. Потім повертатися тільки на вихідні. Аргумент – так дешевше, і за часом зручніше.
Минуло кілька років. Діти підростали. Старший син готувався закінчувати школу.
І одного разу Ірина прибігла до батьків, плачучи стала розповідати:
– У Миколи великі проблеми, його обманули, гроші за роботу не заплатили. А йому потрібно за матеріали розрахуватися. Йому щодня телефонують. Треба розрахуватися, інакше все буде дуже погано. Беремо кредит під заставу квартири. Тільки банк не дасть, якщо діти залишаться прописаними у нас. Зареєструйте їх у себе?
Бабуся з дідом захвилювалися. Кинулися розпитувати, що й до чого. Добре, що старенькі не встигли нічого оформити.
Їх зупинили родичі. Бо зрозуміли, що щось тут не так. Що все було добре, аж тут раптом такі проблеми. А Микола ніяких подробиць не хотів розповідати.
Ірина теж схаменувалася, не стала дітей з квартири виписувати. Але потайки від батьків та родичів, пішла в банк просити кредит, але їй, звичайно, відмовили, адже жінка ніколи не працювала.
А через пару тижнів Микола оголосив дружині, що йде від неї. Є у нього інше місце, де його чекають і люблять. І лише тоді Ірина зрозуміла, що все це з квартирою чоловік затіяв спеціально, щоб легше було розділити квартиру. Далі – розлучення. Житло у сім’ї єдине, розділити повноцінно не вийшло, та ще діти неповнолітні. Пішов Микола ні з чим до своєї каханки.
Я знаю цю родину багато років, і я сама ніколи не могла зрозуміти, чому Ірина сидить на горбі у чоловіка разом з дітьми багато років, він же не віз. Але, якщо й Миколі щось не подобалося, чому мовчав, а відразу прямо не сказав, щоб дружина йшла працювати, тим більше що її батьки його підтримали б. Але це не обговорювалося.
А з цією квартирою, то геть якось не по-людськи вийшло. Ну хіба так роблять? А він тещу мамою називав, вони його за сина вважали – як би дивився в очі їм після всього? Або з очей геть, із серця геть? А діти, які свого батька любили? З ними так за що?
Після розлучення Ірина все ж вийшла на роботу продавцем. Вища освіта без досвіду роботи не допомогла жінці знайти хорошу роботу. Син вступив на навчання до інституту. Його навчання повністтю лягло на плечі стареньких батьків Ірини. А хто буде платити за навчання дочки, коли і вона закінчить школу, поки не ясно.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
