fbpx
Життєві історії
Ввечері дуже сніжило, був сильний мороз. Оксана поверталася від мами з села на своєму автомобілі. Згадала, що тітка Одарка продає в магазині її улюблені сухофрукти. Звернула з дороги і під’їхала до сільського магазину. А там стояв він

Оксана поверталася з маленького села у місто додому на своєму дорогому авто. Вона провідувала свою стареньку маму, сумно було полишати її маленьку затишну хатину, де ненька щоразу називала її донечкою, хоча їй вже давно за 40.

Ніби повернулася в своє таке далеке та тепле і затишне дитинство, де вона сидить на кухні з чаєм, а мама пригощає її запашними свіжоспеченими пирогами.

Так би у мами і залишилася назавжди, але в понеділок на роботу.

А мама вже старенька, залишилася в селі одна і це не дає спокою Оксані останнім часом. Вона хотіла маму забрати у місто, але старенька не хоче їхати, каже, що звикла до своєї домівки у Вінниці жити не хоче, тут родина, сусіди – люди хороші, у місті їй ніколи добре не буде.

Хоч Оксана вже бачила, що мамі непросто самій все робити, але перечити не могла, довелося ще цього року купити дрова на зиму.

А потім Оксана згадала, що в сільському магазині, на краю села, тітка Одарка продає смачні сухофрукти, які готує сама. Вона завжди у неї купує, виходять смачні компоти, і цього разу вирішила заїхати, щоб придбати улюблену смакоту.

Біля магазину стояли два місцеві чоловіки, вони вже були в гарному настрої, видно було, що погуляли вони добре. Голосно говорили, не добираючи слів.

Коли Оксана вийшла з магазину, один мовив:

– А що це за пані така на авто у нашому селі робить? Тут такі рідкість. Такі тут не ходять.

Оксана озирнулася, і на мить щось похололо:

– Тарасе, а ти коли собі останній раз одяг купував? Он черевики вже зносилися, діряві які.

– Ви мене впізнали, звідки?

– Я тебе, Тарасику, в будь-якому вигляді серед мільйонів людей впізнаю. Тебе хіба не впізнаєш, що я з тобою пізнала. Ех.

І у вирії спогадів згадалися Оксані такі далекі і такі яскраві їх молоді роки.

Кохала вона тоді Тараса. Вони були найкращою парою в селі, він – чудова людина, у нього хороші батьки.

– Оксано! А чому ти мене з армії не дочекалася?

– Ти не писав мені, думала забув. А потім зустріла Олега, вийшла заміж. А через рік розлучилися, зрозуміла, що краса і гроші це не головне в нашому житті. Не склалося моє сімейне життя. Більше заміж так і не вийшла, всі ці роки згадувала тебе. А як в тебе життя склалося, одружений?

– Ні, Оксано! Що ти? Я кращої за тебе так і не знайшов. Досі живу сам.

– Пробач мені, Тарасе! Пробач!

– Облиш, Оксанко, не треба.

Оксана, мов німа, пішла мовчки до автомобіля. Вона поїхала. Чи, можливо, варто було б повернутися? Чи потрібно почати з початку?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page