Я прожила в шлюбі з чоловіком двадцять вісім років, пережили багато всього разом, на наших очах розвалювалися сім’ї наших знайомих. Чомусь зараз стало модним йти з сім’ї до молоденьких дівчат. Як говорять в народі: «Сивина в голову, біс в ребро».
Коли наш кум, п’ятидесятирічний чоловік пішов до двадцятип’ятирічної дівчини, ровесниці своєї доньки, ми щиро дивувалися, як таке можливе. Мій Іван навіть якось сказав: – Невже кум не бачить, що дівиця молода, красива, доглянута – типова мисливиця за грошима. Такі завжди знаходять собі «татусів», які будуть їх утримувати. Адже вона ж його зовсім не любить, його гроші – ось що їй потрібно.
На жаль, таких прикладів навколо було багато. Чоловіки йшли після багатьох років сімейного життя, а дружини залишалися плакати. У нас же була звичайна сім’я. Доросла донька, яка нещодавно закінчила університет. Ми з чоловіком нею дуже пишаємося, вона наша гордість. Я правда хотіла ще дітей, але чоловік був категорично проти.
Мій Іван – бізнесмен середньої ланки, жили ми не бідно, але без зайвої розкоші. Інколи я щиро раділа, що у нього немає багато грошей і його від мене не забере якась молода фурія, яка розцінить його багатство як свою перепустку в безбідне життя. Так ми прожили багато років. Я ніколи не працювала, займалася домом, створенням затишку.
Але в один прекрасний день все змінилося. Донька повернулася додому і була сама не своя. Говорити зі мною про те, що сталося, вона не хотіла. Але я добре бачила, що на ній немає лиця. Ввечері донька не витримала і ошелешила мене новиною – батько сьогодні її познайомив з жінкою, з якою вже двадцять років підтримує стосунки. В тій іншій сім’ї у нього є дорослий син. Чоловік познайомив доньку і з братом. Як на це реагувати, вона не знала, тому встала і пішла, не захотівши з ними спілкуватися.
Вона не могла зрозуміти, як батько міг так вчинити, адже він завжди для неї був взірцем. Дочка вважала батька зрадником, який зрадив свою дружину і доньку.
Сказати, що я була ошелешена почутим, це не сказати нічого. Я не могла зрозуміти, як чоловік стільки років міг жити на дві сім’ї, а ми цього не помітили. Так, часто у справах Іван на кілька днів, а інколи тижнів відправлявся в сусідню область. Я вже звикла до цього, тому сприймала це як належне. Але щоб інша сім’я, син…
Донька дуже просила мене нічого не розповідати чоловікові, я трималася, як могла. А потім, як грім серед ясного неба, ще одна страшна звістка – Іван захворів і потрапив в лікарню. На жаль, лікарі не могли нічого зробити. Чоловік згасав на очах, а незабаром його не стало. Тепер було зрозуміло, чому Іван так спішив познайомити нашу доньку з її рідним братом.
Оскільки донька не зберегла на тій зустрічі жодних контактів, то повідомити про те, що сталося, ми не змогли. Але потім через спільних знайомих донька відшукала брата. Тепер вони іноді спілкуються. Я вважаю, що це нормально, адже вони рідні один одному. На ту жінку я теж не тримаю зла, я не знаю, як у них все це вийшло, але за стільки років вона не намагалася забрати мого чоловіка з сім’ї. Хоч за це їй спасибі, а Бог їй суддя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
