Антоніні Степанівні нещодавно було дуже погано. Ще зранку вона відчувала щось недобре, а ввечері геть все погіршилося. Тиск міряла, а сама цифри на приладі не бачила! Зателефонувала в швидку, двері відкрила і чекала. Вони приїхали, оглянули, щось дали. Начебто трохи краще стало. Вона взяла телефон, написала доньці, що так мовляв і так, погано зовсім.
Відповіді не прийшло і на телефон ніхто не дзвонив. Антоніна Степанівна вдруге взяла телефон і побачила, що повідомлення доставлено, прочитано, а реакції немає! Ні дзвінка, ні відповіді, донька зовсім ніяк не сприйняла її повідомлення. Жінка, я не чекала, звичайно, що вона кинеться на допомогу. Але хоча б зателефонувати матері в такій ситуації можна було?Поцікавилася б хоча, як жінка себе почуває.
Донька Олена з Антоніною Степанівною майже рік не спілкується. Олені майже 40. Вона має сім’ю: чоловік та двоє дітей. Живеться останнім часом їм дуже важко, квартиру в кредит взяли. Чоловік Олени нещодавно втратив хорошу роботу, на яку вони дуже розраховували. Пару місяців сидів вдома. Тепер почав працювати, наче справи ідуть на покращення, але не все так просто, як хотілося б подружжю.
А от мати Олени рахує, що вона сама в усьому винна. Вийщла заміж за бідного чоловіка, на що вона тоді надіялася, коли в нього ні гроша за душою не було, то зараз де візьметься.
– З молодшим сином там щось не так, – розповідає подрузі мати Олени, – навчається дуже погано, 3 клас закінчив з усіма трійками – це що таке! Ну хіба може здорова дитина не освоїти програму 3 класу хоча б на четвірки? Одні проблеми якісь з тією дитиною. Математику не тягне, пам’яті у нього немає, елементарний віршик вчить годинами, сидячи над тією книжкою. Займатися з ним матері і батькові ніколи. Я взагалі не знаю, навіщо їм друга дитина була потрібна. Казала я їм свого часу, вони і слухати не стали мене. А даремно.
Антоніні Степанівні здається смішним, що донька на неї чомусь ображається, ще з юних років. Подумаєш, віддала ляльку дівчинці-сусідці, не купила якісь там туфлі – теж, вселенські проблеми! Виховувала вона Олену в строгості, привчала до праці ще маленькою, вимагала відмінних оцінок – заради її ж блага. Всьому навчила, виросла не гірше за інших. Але ніякої подяки до матері Олена чомусь не відчуває.
Викреслила свою рідну матір повністтю з життя, і забулася про неї.
– Допомоги від своє рідної дочки я вже й давно не чекаю! – говорить Антоніна Степанівна. – Та й смішно від них з її бідовим чоловіком чекати хоч якоїсь допомоги. Сам без штанів. Ні кола, ні двора, ні зайвої копійки все життя! Отак і живуть. Навіть не знаю, як так можна, про що вони думають? Дорослі люди вже давно.
Живе мати Олени набагато краще дочки: отримує пенсію, до того ж здає дві квартири, які свого часу отримала у спадок. Не бідує, навпаки, накопичила вже на третю.
– Моя Олена ображається, напевно, на мене, що я одна на трьох квартирах сиджу, а вони з чоловіком ледве кредит виплачують на свою! Вона не говорила мені, звичайно, такого ніколи, спробувала б вона сказати! Я їй нічим не зобов’язана. Виростила її не гірше за інших, освіту дала, на ноги поставила – все! Далі – сама! А тепер ще й чоловіка має, нехай той бідовий про неї тепер дбає!
Жінка дійсно вважає, що дочці немає причин на неї ображатися.
А Олена живе своїм життям, повним турбот кожного дня. То діти, то робота, то кредит. Допомогти їм нікому. на маму у неї й часу немає. І навть не збагнути, хто в цій ситуації винен.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
