Ще років зо три тому я і сама не уявляла, як можна не любити чужих дітей, що чужих дітей не буває. Коротко опишу свою ситуацію до того, як я пов’язала своє життя з чоловіком, у якого були діти від першого шлюбу.
Я овдовіла в січні 2014 року, на той момент я чекала дитину. Після виписки мама і свекруха жили з нами, допомагали мені, дбали про дитину.
Через півтора року я вийшла на роботу (я працюю в дитячо-юнацькій спортивній школі), весь вільний час я проводила вдома з дитиною. Час минав, якось на роботі ми вітали колег чоловіків зі святом, організували банкет. З одним чоловіком, Сергієм, ми сиділи поруч, розговорилися, виявилося, що він в курсі моєї ситуації, сам теж вдівець виховує двох дочок – 9 і 11 років. Ненав’язливо запропонував зустрітися як-небудь з усіма дітьми, погуляти, поспілкуватися.
Зустрітися вдалося на травневі свята, ми вибралися в парк. Його дочки здалися мені дуже милими, добрими і добрими дівчатами. Вони дбали один про одного, про свого тата, спілкувалися, радилися зі мною, гралися з моєю дочкою. Тоді, після прогулянки, ми розходилися по домівках, я зрозуміла, що я дуже хочу піклуватися про цих дівчаток, щоб вони стали моїми донечками. Я сама виросла без батька, мама працювала, а я місяцями жила у бабусі в селі.
У селі ми бігали з сусідськими дітлахами один до одного в гості, наші бабусі нас не ділили на своїх і чужих. Як зараз пам’ятаю, що в будь-який будинок могли зайти, де всю ораву годували і напували, пригощали випічкою, цукерками, навіть давали якісь гроші на гостинці. Тому слова «чужа дитина» для мене просто не існувало.
Влітку 2015 року, ми зійшлися, Сергій з дочками переїхали до нас. Я намагалася піклуватися про цих дівчаток, допомагала з уроками, ходила на батьківські збори. Завжди і всім відзначали дні народження, разом дивилися фільми, прибиралися. Здавалося б ось воно, щастя. Але ні. Так сталося, що моя рідна донька почала сильно хворіти і я була змушена всю увагу приділяти їй.
Поки я лежала в лікарні з рідною донькою, дівчата Сергія були залишені практично самі на себе. А коли я повернулася, я їх не впізнала, вони часто огризалися і не звертали уваги на мої зауваження. В школі вчилися погано, а коли я пробувала їх повчати, то вони мені говорили, що я їм не мама і не маю права їм вказувати.
Зараз для мене найважливіше здоров’я моєї дитини, а на дітей Сергія у мене немає ні часу, ні сил. До того ж, їхня поведінка не сприяє тому, щоб їх любити. Сергій ображається, каже, що я роблю різницю між дітьми. А я вже взагалі не впевнена, що зможу полюбити чужих дітей.
Фото ілюстративне – freepik.
