fbpx
Життєві історії
Всю суботу я простояла на кухні, готувала їжу для сина з невісткою – наліплю вареники, пельмені, зроблю котлети, голубці і фаршировані перці, в загальному, все те, що можна просто кинути на сковорідку або зварити. Син приїжджає, все це забирає, платить мені за продукти. Але чи нормально це, я ж не вічна. Не розумію, як можна виходити заміж, не вміючи і не бажаючи готувати

Мій син звик до того, що я завжди добре готувала. У мене в холодильнику завжди було і перше, і друге – і наварено, і насмажено. Готувала я завжди з радістю, для мене нічого не вартувало стати зранку і наліпити вареників чи пельменів. Коли син одружився, я думала, що невістка буде його так само добре годувати.

Але я помилилася, і сину не пощастило. Для моєї невістки приготування їжі – це щось нереально складне. Прожила вона 25 років з батьками, які відносилися до неї, як до принцеси, вивчили на медсестру, але головному не навчили. Мама в неї не вклала жіночих якостей – в сенсі тих, які потрібні для майбутньої дружини, от вона нічого і не вміє.

Причому сваха готує ідеально, коли перед весіллям ми з чоловіком ходили до них знайомитися, стіл ломився від їжі! Я ще жартома говорила, що син вирішив одружуватися, бо теща його так відгодувала.

У сина є своя квартира, куди він і привів свою дружину. На початку сімейного життя молодятам було не до їжі, для перекусу можна і яєчню посмажити або піцу замовити. Медовий місяць так взагалі – відпустка, суцільні ресторани або кафешки. А потім почалися будні. Спершу все було непогано: невістка не готує, так мама її до неї приїде і наварить усього. Але потім у свахи захворіла мати, і вона з чоловіком, залишивши квартиру на їх сина, поїхала в село до матері, їй вже було не до готування молодятам.

Я почала помічати, що син став худнути і якось мляво себе почувати. А якось у нього був день народження, запросили нас до себе додому. Приїжджаємо і бачимо: на столі кілька салатів, нарізка, криця-гриль і варена картопля. Я відразу відчула, що щось тут не так.

За смаком відразу зрозуміла, що і курка, і салати куплені вже готові з магазину. Тільки картоплю син сам почистив і відварив, а нарізка теж – з вакуумної упаковки! Мені це дуже не сподобалося, але я промовчала тоді.

А потім якось приїхала до сина, коли він був удома, а невістка на роботі, і ще раз перевірила холодильник. Ковбаса, овочі, яйця, а в морозильнику купа напівфабрикатів. Я запитала: «І цим ви харчуєтеся?». Син почав викручуватися, мовляв – часу немає, але як так? Не постійно ж дружина на змінах.

Після цього я зателефонувала до невістки, запитала – в чому справа, вона мені сказала відверто: «Мені лінь готувати!». Ось просто, без виправдань – лінь! А ще вона мене привітала – сказала, що скоро я буду бабусею!

Я всю ніч не спала, думала, як невістка збирається сім’ю напівфабрикатами годувати? Тоді стала я до них спочатку ходити – наварю каструлю борщу, гарнір і котлет побільше, адже мені сина шкода. Кожного разу я до них не можу приїхати, тільки по вихідних. Що я придумала тоді – наліплю за вихідні пельмені, котлет, голубці і фаршировані перці, в загальному, все те, що можна просто кинути на сковорідку або зварити, і до них везу.

Всю суботу я простояла на кухні, готувала їжу для сина з невісткою. Син приїжджає, все це забирає, платить мені за продукти. Але чи нормально це? Я ж не вічна! І дитинча народитися, там йому кашки потрібні свіжі, а невістці – лінь! Не розумію, як можна виходити заміж, не вміючи і не бажаючи готувати?

Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.

facebook