Я вже давно пенсійного віку, мені 65 років, але я і досі продовжую працювати, тому що забезпечую дочку і внучку. Ольга, моя донька від другого шлюбу. Я її народила в 40 років. В першому шлюбі я прожила майже 20 років, дітей не було, а другий чоловік дуже хотів дітей, Ольга як народилася, стала нашим світом.
Але сімейне життя у Ольги не склалося. Дочка розлучилася рік тому, тепер сидить з дитиною, а мені доводиться забезпечувати родину. Хвилююся, що за віком мене попросять звільнити місце, але поки мене тримають, буду працювати, адже я основний годувальник в сім’ї, чоловіка мого вже років десять як не стало.
Дочка вийшла заміж у 23, хоча я просила її подумати, почекати, але вона вирішила по-своєму. Чоловікові її було 27, але на той час він не мав ні роботи, ні житла . Жити молоді пішли до його батьків. Там дочка витримала недовго, з свекрухою у неї з першого дня не склалося, а чоловік не втручався.
Перебралися вони до мене. Хоч і не подобався мені такий гуртожиток, але діватися було нікуди. Дочка в очікуванні, якщо будуть знімати квартиру, то на життя вистачати вже не буде, а дитинці стільки всього купити треба. Стали жити разом.
Я молодь толком не бачила, тому що сама вранці йшла на роботу, коли вони ще спали, а ввечері їх вдома не було. Не знаю, дочка каже, що на роботі вони, але мені здавалося, що гуляють десь, тому що грошей у них не додавалося, хоча жили у мене на повному забезпеченні.
Коли дочка була вже на восьмому місяці, вони з чоловіком вирішили розійтися. Зять знайшов собі іншу, а донька про це дізналася. Він пішов, донька за ним сумувала, я не втручалася.
Після виписки зять забрав її в квартиру, яку зняв. Я з ним спілкуватися не хотіла, адже бачила, що він не той, хто доньці потрібний. Намагалася відрадити Ольгу до нього переїжджати, але вона мене не послухала.
Стали вони жити разом. З грошима там все погано було, я майже всю зарплату туди віддавала, собі залишала тільки на найнеобхідніше. Все чекала, коли ж зять сім’ю забезпечувати стане, а він не поспішав. Дочці я вже нічого не говорила, їй що не говори, вона відразу в штики все сприймає. Так вони півроку прожили, поки дочка до мене з онукою і сумкою не прибігла.
Каже, що більше до нього не повернеться, що він знову взявся за своє. Сама пішла на розлучення подала. Зять після розлучення і призначення аліментів взагалі пропав, як і не було ніколи.
За рік, що з моменту розлучення пройшов, ні копійки на дитину не надіслав. Так що розраховувати можна тільки на себе. Ось і розраховуємо. Я працюю, дочка сидить з дитиною, по господарству займається, чекає, коли садок дадуть. Мені вже важко працювати, звичайно, але піти теж не можу. Навіть якщо я з онукою буду сидіти, то дочка таку зарплату з ходу отримувати не буде, а нам і її-то впритул вистачає.
Найбільше боюся, що мене з роботи витурять, адже я пенсіонерка давно. Скажуть, що треба дорогу молодим давати, і все. Але поки тримаюся. Хоча не на таку старість, звичайно, я розраховувала, думала, що в такому віці мені вже дочка допомагатиме, а воно ось як вийшло.
Всю суботу робила закрутки, не для себе – для доньки. Хто ж їй допоможе, як не рідна мама.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.