З Романом ми одружилися вже давно. Ще за часів студентства ми стали чоловіком і дружиною. Його батьки вирішили забрати чоловікову бабусю в свою квартиру, а її квартиру звільнити нам. Так би мовити, забезпечити молоду сім’ю своїм кутом. Це був дуже гарний початок, ми були абсолютно щасливими.
Я, як зразкова дружина, намагалася в усьому догоджати чоловікові, допомагала з навчанням, вдавалася після занять і відразу бралася за підготовку, прання, прибирання, намагалася забезпечити вдома затишок і комфорт.
Єдина робота, яку Роман робив вдома, це виносив сміття. Після навчання він приходив, я його годувала, і він йшов в кімнату дивитися телевізор. На вихідних ми могли погуляти, або ж він ходив з друзями, а я залишалася вдома готувати і прибирати. Я намагалася бути зразковою дружиною і господинею, предметом заздрості його друзів.
Перші проблеми виникли, коли я на п’ятому курсі влаштувалася на роботу і перестала встигати робити деяку роботу по дому. Чоловікові це дуже не сподобалося і він почав говорити, що мої проблеми його не хвилюють.
Допомагати мені по дому він категорично відмовлявся, мовляв, не чоловіча це справа, мити підлогу і посуд. Я стала готувати і прибирати ночами, але такий ритм життя мене дуже втомлював.
Замість того, щоб мені допомогти, Роман пішов жити до мами. Я залишилась одна. З чоловіком ми бачилися лише на вихідних. Свекруха не раз мені говорила, що не можна так жити. Але чомусь дорікала в ситуації, що склалася тільки мене, Роман був у всьому правий. Мої доводи не враховувалися зовсім. Мені було образливо.
Через два місяці я захистила диплом, склала іспити і закінчила навчання. З’явилося більше вільного часу і Роман повернувся до мене, ми стали жити як раніше.
Я щосили працювала, заробляючи невеликі, але гроші. У чоловіка з роботою не складалося. Йому все було не так, то маленька зарплата, то далеко від будинку, то графік, то ще купа відмовок. Він сидів удома або зустрічався з друзями, відпочивав. Домашні клопоти були так само на моїх плечах. Я бігла після роботи додому і в поспіху готувала вечерю.
Романа стало вічно щось не влаштовувати, він сидів удома, йому було нудно, тому чіплявся до кожної дрібниці. Я розривалася між роботою і будинком, не встигала, у мене не було сил. Чоловік нічим не допомагав, а тільки дорікав.
Почалися непорозуміння, в які почала влазити свекруха, яка теж все життя жила за правилом «жінка повинна тягнути на собі все». Закиди посипалися з двох сторін.
Через пів року Роман все ж зміг влаштуватися на роботу. Він приходив пізно ввечері, тому у мене був час на прибирання і готування. Мені стало легше, я стала встигати робити домашні справи, непорозуміння на певний час припинилися.
Знову почалися докори, коли я чекала нашу спільну дитину. Чоловік не розумів мого стану, не шкодував, вимагав уваги і турботи тільки до себе. В результаті він знову поїхав до мами. Зважаючи на мій стан, лікарі призначили мені повний спокій.
Дізнавшись про це, Роман вирішив не повертатися додому. Йому була не потрібна немічна жінка. На вихідних він відвідував мене. Мені було гірко і прикро, я часто плакала. Уже тоді потрібно було бігти від нього, побачивши його у всій красі, його егоїзм, але я продовжувала його терпіти.
Народився син, але це радісна подія не принесла щастя і розуміння в нашу сім’ю. Чоловік повернувся додому, але ненадовго. Дитина часто не давала спати, Роман не висипався, його це дратувало, їсти не було чого, я не встигала нічого по дому.
З сином він зовсім не хотів допомагати, вважав, що всьому має займатися мати. А у мене просто не вистачало рук, сил і часу. Чоловік мене не розумів. Він приходив ввечері, вимагав вечерю, дивився телевізор і йшов спати. За весь вечір він міг навіть не підійти до сина.
Одного разу, коли я не спала вже два дні через хворобу сина, чоловік прийшов і знову почав сипати докорами. Тоді я не стала мовчати, висловила йому все, що про нього думаю. Чоловік черговий раз пішов до мами. Ми не бачилися місяць. Я подала на розлучення, але якимось чином ми все ж помирилися.
Тут зіграла роль свекруха, яка вперто наполягала, що дитині потрібен батько. Я погодилася і вирішила дати чоловікові ще один шанс. На час наша життя налагодилося, але і зараз, по закінченні вже трьох років я не бачу підтримки з боку чоловіка. Роман працює, після проводить час як хоче, мені не допомагає. Ми живемо як сусіди, а я його дімробітниця.
Я так старалася бути ідеальною дружиною, що він у підсумку він став ледачим, егоїстичним і безпорадним чоловіком. Я сама зробила його таким. Тепер пожинаю плоди своєї багаторічної турботи.
Фото ілюстративне – trues.
