Ще ніколи в житті Віра так не хвилювалася – в суботу її запросили в гості майбутні свати. Жінка достеменно нічого про них і не знала, донька лише прохопилася, що живуть батьки її нареченого у власному будинку за містом.
Віра ж з чоловіком і донькою все життя прожила в однокімнатній квартирі. Було важко, але на життя жінка не звикла жалітися. Чоловік її, Степан, і порядний, і добрий, але з грошима у нього не склалося. І що ж тут поробиш, є на світі такий тип чоловіків, який ходить на роботу, отримує мізерну зарплату, якої ледь вистачає на життя, а про додатковий заробіток не думає, не вміє, чи що.
Зате за 25 років подружнього життя жодного разу не скривдив дружину, слова зайвого не сказав, а от заробити грошей не вмів. Тому і жили вони усі дружно в своїй невеликій однокімнатній квартирі.
Правда, був час, коли Віра, змучена безгрошів’ям, вирішила було все кинути і податися на заробітки. Тоді чоловік вперше сказав своє тверде «Ні». Послухалася, продовжували жити, як жили, на одну зарплату.
І ось їхня єдина донечка оголосила, що виходить заміж. Оксана вже кілька років зустрічалася з Андрієм, але жодного разу з своїми батьками його так і не познайомила. Віра добре розуміла причину – донька соромиться їхнього убозтва. Оксана якраз закінчувала університет, була дівчиною беручкою, хапалася за будь-яку роботу. Ще під час навчання пішла працювати на фірму, де і познайомилася з Андрієм.
Хлопець відразу закохався у неординарну дівчину, та ще й треба сказати, що Оксана володіла неабиякою красою – чого варте було лише її розкішне пшеничне волосся, а ці очі – дивовижно сірого відтінку з проникливим поглядом, не могли залишити байдужим жодного юнака.
Андрій практично відразу закохався, невдовзі молоді люди почали зустрічатися. І ось, нещодавно, щаслива Оксана прийшла додому з каблучкою, оголосила, що виходить заміж.
Віра, звичайно ж, тішилася за доньку, але її радість затьмарювало відразу дві проблеми – де взяти гроші, щоб заробити доньці на гідне весілля, і що вони з Степаном зможуть дати Оксані у придане, адже самі ледь виживають. Час так швидко проминув, не встигли й оком моргнути, як єдина донечка виросла.
В суботу їх кличуть свати у гості, на серці продовжувала наростати тривога. І, як виявилося, не даремно. Оскільки Віра з Степаном не мали власної автівки, викликали таксі, заплативши чималу суму, але ж не їхати їм автобусом. Майбутні свати зустріли їх на вулиці, з виразу їх обличчя було видно, що вони не вражені першою зустріччю. Віра ж, навпаки, була вражена, бо такий шикарний будинок бачила, хіба що, на картинках.
Багато накритий стіл справив не менше враження – таких делікатесів Віра ще не їла жодного разу за все своє життя. Жінка сиділа в хаті майбутніх сватів, і розуміла, як сильно відрізняються їхні світи. На душі продовжувала наростати тривога, але раптово кинутий погляд на молодят трохи заспокоїв жінку. Андрій лагідно обіймав її Оксану, ніби хотів вберегти від всього світу.
– То що, свахо, де весілля робити будемо. Ми плануємо людей на 200, не менше, – почала завзято, і дещо зверхньо мама Андрія. Вони з чоловіком володіли невеликим сімейним бізнесом, видно було, що жінка дуже підприємлива і беручка.
Сваха говорила про найкращий ресторан, найкращий одяг для молодят… і все найкраще, адже вона одружує єдиного сина. Між рядками її розповіді читалося, що вона не в захваті ні від невістки, ні від сватів. Але якщо вони і вже наважилися з ними породичатися, то нехай будуть ласкаві тримати рівень.
Віра практично весь вечір мовчала, в один момент навіть пустила непомітну ні для кого скупу сльозу. Вона ж все життя чесно працювала, щодня ходила на роботу, то чому ж так. Чому зараз вона не має абсолютно нічого, щоб дати своїй доньці.
Смуток в очах матері не могла не помітити Оксана. Вона ніколи не звинувачувала батьків, що дали їй небагато. Вона була вдячна їм за дар життя, і за те, що робили для неї все, що могли. Навпаки, грошима, які дівчина отримувала на підробітках, вона завжди ділилася з батьками. Хоча мама вперто не хотіла брати від неї ніякої допомоги.
Всю дорогу додому Віра мовчала. Мовчала і Оксана. Весілля було призначено через пів року, в серпні. Віра розуміла, що треба щось робити.
Зранку жінка набрала номер подруги, яка багато років кликала її в Італію на заробітки. Просила, щоб та знайшла їй роботу, адже гроші потрібні терміново. Подруга погодилася, і сказала, щоб Віра збирала валізи і готувалася до поїздки. Цього разу чоловікові Віра не сказала нічого – це було лише її рішення. Вона вирішила, що хоч трохи, та все ж допоможе доньці.
Та в плани жінки втрутилася саме донька. Вона випадково підслухала розмову мами з італійською подругою.
– Нікуди я тебе не відпущу. Ми з Андрієм порадилися, не треба нам ніякого весілля. Ми скромно розпишемося і будемо жити, поки-що, на знімній квартирі. Робота у нас є, здоров’я теж, тому все, що нам треба, ми собі заробимо.
Минуло десять років. Оксана кликала маму з татом на новосілля. Їм з Андрієм вдалося купити власний будинок своїми силами. Щаслива Віра не переставала дякувати Богу, за щасливу долю своєї доньки.
Сваха на новосілля не прийшла. За всі 10 років вона так і не пробачила синові за те, що заради дружини він відмовився і від весілля, і від того, щоб жити разом з нею. А для кого ж тоді вона все життя старалася…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
