fbpx

Вся велика родина мого чоловіка жила в Ірпені, тому ще в березні ми забрали їх усіх до себе у Львів. Батькам і братові з сім’єю знайшли маленький будинок в області, а двом сестрам з сім’ями орендували двокімнатну квартиру. Все було добре у них, але лише до вересня

Мені все життя здавалося, що жити в багатодітній родині весело та це велике щастя, тому що у дітей завжди є близькі і люди, з якими можна обговорити усе, які завжди підтримають тебе у будь-якій ситуації та допоможуть, коли буде для цього потреба. І це дійсно так, тому що мій чоловік саме з такої сім’ї і я завжди вважала, що це дуже добре.

Дмитро розповідав мені багато смішних історій, які відбувалися з ним в дитинстві, воно мені здавалося таким щасливим та веселим. Не буду говорити неправду, що на словах все дійсно так.

Однак в реальному житті багатодітні родини не настільки щасливі. Адже поки усі діти виростають, то батьки так втомлюються заробляючи гроші на все, що перестають помічати усі радості життя і не завжди мають час для своїх власних дітей.

Але саме зараз я хочу розповісти про те, що його брати та сестри мені вже набридли. Їх настільки багато, що мені доводиться практично щодня бачити їхні візити, або отримувати прохання про допомогу. Виникає відчуття, що вони приймають мене за людину, здатну вирішити будь-яке їх питання тільки тому, що я маю гарну освіту, роботу та отримую дуже гарну зарплату.

Справа в тому, що ми з чоловіком живемо у Львові, а його родичі жили в Ірпені. Коли все почалося, вони всі стали телефонувати нам і просити про допомогу, хоча до того рідко телефонували до нас.

Звісно, що й мови бути не могло, ми усю родину Дмитра забрали у Львів. Його маму й тата, сім’є брата і двох сестер з чоловіками та дітьми.

Як тільки вони усі переїхали до Львова у нашу трикімнатну квартиру, мені було дуже важко і я стала шукати для них окреме житло. Для батьків та сім’ї брата з сім’єю ми знайшли невеликий будинок у Львівській області, а для сестер з сім’ями – двокімнатну квартиру у Львові.

Перші місяці за всіх оренду платили ми, довелося витрачати усі свої заощадження, адже перший час у них не було ні грошей, ні одягу потрібного, ні речей першої необхідності, все це купувала я з чоловіком.

Та час минав і в серпні я сказала родичам, що більше платити оренду за їх житло ми не будемо, адже й так витратили багато грошей, а у мене і свої діти є, маю думати про них.

Справа в тому, що житло їх збереглося в Ірпені, багато людей повернулося додому, а родина мого чоловіка і далі сидить у Львові. Вони усі кажуть, що тут їм спокійніше, повертатися в Київську область поки не планують.

Тому я відразу ще в серпні сказала, що вони вже непогано влаштувалися, діти тут в школи пішли, тому нехай орендну плату платять самі, ми й так допомогли їм дуже багато.

Я не всесильна і не можу постійно допомагати усій родині Дмитра. Зрештою у мене є власна сім’я, якій зрідка потрібно допомагати. І, як тільки я відмовила родині чоловіка, вони усі образилися на мене. Перестали телефонувати, якщо набираю їх я, то чую лише суху незадоволену розмову, вони взагалі відвернулися від нас, наче й не було нашої підтримки і допомоги стільки часу.

Я намагалася поговорити про це з Дмитром, але він сам чесно сказав, що навіть не знає, як говорити з ріднею, яка звикла постійно розраховувати на нашу допомогу.

Безумовно, Дмитро сам намагався з ними поговорити і пояснити моє відношення до всіх цих прохань його родини. А також намагався натякнути їм на те, що користуватися моєю добротою не зовсім порядно.

Та родина чоловіка переконана, що у важкій ситуації я відвертаюся від них. Зараз чужі люди переселенцям допомагають, а я відмовляю їм. Але ж у них є чоловіки, які можуть піти на роботу, гуртуватися, заробляти, забезпечувати свої сім’ї, адже зараз є багато людей, яким гірше, які залишилися без житла, або чоловіки в ЗСУ. Та родина й слухати не хоче, вони звикли розраховувати на нашу допомогу.

Іноді думаю, що даремно я старалася, краще б чужим людям допомогла б – більше б вдячності було б. Забути про них і махнути на все рукою, та чи правильно це, вже не знаю, як вірно вчинити. Стільки робила добра, а все марно, виходить.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page