fbpx

Всі їдуть, жодної моєї однокласниці не залишилося тут. Так неприємно бачити їх задоволених, коли вони приїжджають до батьків у гості, і розуміти, що все життя доведеться провести в селі. Якось я, насипавши вечерю чоловікові, попросила його продати хату в селі і поїхати в місто. Після того, лише ніч проплакала

Насправді в селі сьогодні жити дуже тяжко. Хоча і продукти всі свої, майже екологічно чисті, і повітря свіже. Ще якщо самому, на старості років то можливо я й не проти, але з дитиною, якій потрібно дати хоча б якусь освіту – це дуже складно. Школа далеко, а в якийсь вищий навчальний заклад, після такої школи, навряд-чи вступиш. Життя в селі тільки на листівках виглядає чудовим і безтурботним. Мені бабуся розповідала, що за часів її молодості, щоб виїхати звідси доводилося завіряти купу документів. На мій погляд залишатися тут добровільно – повна дурість. Я розумію, що починати життя в мегаполісі складно, але там є у кожного шанси добре влаштуватися. Мій чоловік категорично проти переїзду, його поведінка нагадує мені дитинство.

Я після дев’ятого класу пішла вчитися на перукаря. Мені ця професія здавалася прибутковою і перспективною, на той час. Приємно згадувати роки, проведені в стінах коледжу. Але знайти когось не для «вільних відносин» там виявилося нереально. У всіх моїх ровесниць, а чоловіків навчалося поруч мало, свої плани, розписані на роки вперед, зв’язуватися з селом та вішати на себе дітей в них не входило. Я думала після навчання залишитися в місті, але молодій дівчині без сильного плеча, це виявилося важче ніж мені здавалось. Подруга, далека знайома матері, допомогла влаштуватися в салон краси, але історії Попелюшки зі мною не відбулося. За матеріалами

Я часто навідувалась до батьків, точніше вони мені допомагали з продуктами, зарплата була крихітною. Автобус приїжджає до нас рідко. Так по суті я і познайомилася з Анатолієм. Ми і раніше бачилися в різних компаніях, але уваги на нього не звертала. Він років на 5 старший за мене, про що нам було розмовляти? А так хлопець здався нормальним: при грошах, є старенька машина, гарний господар – що ще треба? Не шкодую про зроблений вибір, але з ним дуже складно.

Ми зараз іноді вибираємося в місто, але витягнути його туди практично нереально. За всіма покупками я їду сама. Не розумію звідки у нього взялася ця нелюбов до міста? Всі їдуть звідси, жодної моєї однокласниці не залишилося тут. Так неприємно бачити їх задоволені пики в соціальних мережах, і розуміти, що все життя доведеться провести в селі. Село наше поступово зникає. Найближча сусідка – тітка в віці, іноді з такими ж квочками як і сама, прямо на вулиці посиденьки влаштовує. Анатолій же не сліпий, бачить яка тут ситуація, але йому наплювати на це.

Читайте також: Дочка Людмили 5 років прожила у міських родичів – дядька й тітки. Щомісяця Людмила пересилала гроші сестрі, постійно з села везла усі продукти. А влітку сестра з чоловіком приїжджали в село з порожніми руками і відпочивали, їли, що душа забажає. А коли донька Людмили вийшла заміж і переїхала до чоловіка, раптом зателефонував чоловік сестри і запитав коли вони привезуть їм м’ясо та картоплю

Дякую місцевій владі, що років десять тому провели в наше село газ. Зараз не доводиться як в дитинстві топити будинок дровами і постійно стежити за грубкою. В іншому, життя у мене похмуре, особливо туга находить взимку. Як йде дитина в школу, а чоловік на роботу, тільки в віконце дивитися залишається на те, як кружляє заметіль.

Ніяких зручностей в будинку у нас немає. Туалет на вулиці і ходити туди задоволення м’яко кажу нижче плінтуса. Зате не доводиться дихати вихлопними газами і легені псувати – каже Толік. Він не розуміє, що я на все життя вже сита цим свіжим повітрям. Всі слова щодо екології вважаю нісенітницею, тут навпаки потрібно псувати здоров’я без кінця працюючи.

Як настане літо так починається картопля і не тільки собі, а й родичам літнім допомогти потрібно. Зазвичай ми птицю заводимо: бройлерів, гусей, качок, але за нею теж догляд потрібен. А ось те, що підняли ціну на пшеницю і сіно я по-чесному вважаю благом. Зараз не потрібно тримати худобу, стільки сил на неї моя мати витрачала, в 45 виглядала як 80-ти річна бабуся.

Чоловік працює на тракторі. У нього є сили, та й сам не дурень, він би легко влаштувався вантажником або слюсарем куди-небудь в конторку. Йому щастям, впевнена, здається жити в селі. Іноді він на полювання їздить, а про дружину і дитину думати не хоче.

Звичайно, нам би довелося продати нашу халупу і брати кредит, але так мільйони людей живуть і нічого. За те син пішов би в нормальну школу, в музичну гімназію, наприклад. Вася любить виступати в самодіяльності і співати обожнює, з дитинства  отримав би цікаву, інтелігентну професію. З сільським же рівнем освіти він як Анатолій відслужить і теж буде в селі сидіти. Подумую про репетиторів, але де для цього гроші дістати? Анатолій, який рік думає замінити опалення по всьому будинку, але все ніяк не виходить – каже дорого. Я на цьому і не наполягаю, лагодити нашу руїну марно, все одно взимку буде холодно, тільки на комуналку ще більше буде йти.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

You cannot copy content of this page