Заміж я виходила, бо любила свого чоловіка і вважала, що разом, спільним бюджетом, легше жити. Живемо ми чотири роки, думаю, що скоро чоловік збере речі і піде до своєї матусі, на яку він спускає майже всю зарплату. Я вже втомилася утримувати нашу сім’ю і постійно підтримувати чоловіка, який про нікого, крім своєї мами, не думає.
За роки нашого шлюбу чоловік ніяк не може «знайти себе», постійної роботи у нього не було і немає. Він тимчасово знаходить якісь підробітки, але довго на одному місці не затримується. Але навіть ці копійки, які чоловік все ж заробляє, він не несе в сімейний бюджет. У нього є витрати важливіші – дорогоцінна Людмила Вікторівна.
Свекруха на пенсії, але виглядає значно молодшою. Її невгамовну енергію б направити в мирні цілі – ціни б жінці не було. Але вона витрачає її на голосіння, як все дорого, моралі для мене і нагадування, що син у неї золотий, мені дуже пощастило.
Я два роки тому швидше вийшла з декрету, бо вдома іноді просто не було їжі. Чоловік залишився сидіти з дочкою, а я стала заробляти гроші. Звичайно, на цьому грунті у нас виникали непорозуміння. Свекруха постійно вставляла свої п’ять копійок, захищаючи свого синочка.
На будь-яку роботу мій чоловік йти не хоче, все йому не підходить. Мені ж доводиться працювати понаднормово, забути про лікарняні та відпустки, щоб отримувати більше і тягнути сім’ю.
На роботі взагалі думають, що я мати-одиначка, чоловік же не напружується. Чекає, коли зірки складуться сприятливим способом, щоб на нього звалилася ідеальна робота. А поки «ну як-небудь проживемо». І за цих умов у нього вистачає нахабства ще й майже всі свої заробітки віддавати мамі. Вона ж на пенсії, їй так важко.
Банально, просиш його сходити в магазин за продуктами – маєш дати гроші. На питання, куди він подів свої, просто говорить, мамі віддав. Їй комуналку треба платити, їсти на щось, а пенсія маленька. Свекрусі, до слова, нещодавно виповнилося 60. Моя мама в свої шістдесят три ще працює, хоча теж пенсіонерка.
Судячи з усього, чоловік пожалівся своїй мамі, що я проти того, що він їй гроші віддає. Вона мені подзвонила. Каже, що не справа це, сину забороняти матері допомагати. Адже вона одна, та ще на пенсії. Хто їй допомагатиме, якщо не син. Проблеми, що вдома всі витрати йдуть за мій рахунок, її не хвилюють. «Ви сім’я, у вас все спільне». Зручно міркувати, коли у мене і квартира, і зарплата, а у її сина «потенціал». Щоб тут не сказати, що все спільне. Як би вона співала, будь все навпаки?
Мене це все конкретно дістало. Грошей від чоловіка немає, але витрати на нього є – їсть він не все, до вечері обов’язково повинно бути щось м’ясне або рибне, гарнір, салат, суп теж обов’язково на бульйоні, ковбаса тільки копчена.
Одяг, взуття, гаджети, все купується на мої гроші. На свої він поповнює телефон і спонсорує маму. Ну, раз на місяць може купити молоко і хліб додому.
Я втомилася. Розумію, що в родині треба підтримувати один одного, у всіх бувають злети і падіння. Але це падіння триває чотири роки. Кінця і краю йому не видно.
Живемо ми в моїй квартирі, заробляю поки я одна. А чоловік думає в першу чергу про свою маму, а не про свою дочку. Тому я подумала і дала йому місяць на пошук нормальної роботи. Якщо знайде роботу, буде приносити зарплату, то будемо думати, як жити далі. Ні – збирає речі і відправляється з усіма своїми перспективами до мами.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
