Останнім часом моїй подрузі Людмилі близькі друзі і родичі говорять – квартиру свою, мовляв, між дочками своїми двома порівну поділи потрібно, щоб в кінці ніхто з них не ображався і між собою вони не сперечалися, щоб і надалі мирно та дружно жили.
А сама Люда собі думає: порівну – це значить ні тій, ні іншій толком не зможе допомогти.
Та й як порівну ділити ту квартиру, коли життєві обставини у її доньок зовсім різні?
У однієї донечки Людмили все є, вона добре забезпечена, а в іншої, крім цієї квартири, і жити ніде зовсім, у неї нічого немає за душею, їй важко живеться.
Старша дочка Людмили Ольга багато років тому з немовлям на руках прийшла до своїх мами й тата, розлучившись зі своїм чоловіком, на жаль, щось там зовсім не склалося в них.
Чоловік Ольги виявився зовсім нехорошою людиною, та так все життя і прожила з мамою та татом разом в одній квартирі під одним дахом, яка належала батькам.
Так, таке життя – з батьками – не цукор зовсім, і це, напевно, усі сучасні люди розуміють, абсобливо ті, які жили разом з батьками чимало часу, а тим паче, коли вибору іншого не було.
“Куди ти йдеш, коли повернешся додому, хто це телефонував тобі пізно ввечері, не ходи туди, нічого тобі там робити, сідай їж суп, навіщо це купила, скільки за це заплатила, чому так довго була і не брала телефон, коли тобі батьки годину дзвонили”.
Це все Ольга, незважаючи на те, що вже доросла та самостійна людина, слухала мало не щодня від своїх батьків.
Молодша сестра Тетяна, яка вийшла заміж, відразу покинула батьківський дім і спілкується з батьками в основному лише по телефону, останнім часом, і то не кожен день, а коли має вільний час і можливість.
Ольга уявити собі не може, як це так ось – все життя виправдовуватися перед мамою й татом дорослій людині, підлаштовуватися, вислуховувати різного роду поради та настанови, коли зовсім не просиш про це, викручуватися за найменшу дрібницю, зважувати кожне своє слово і то і справа йти на компроміс щоразу з татом та мамою своєю, аби батьки не образилися просто.
Ні гостей покликати до себе, ні чоловіка, вибачте, привести в гості, ні самій кудись піти з подругами погуляти ввечері, скільки душа того бажає, ніякого особистого життя.
Раз в рік з роботи прийдеш після гуляння, коли у когось день народження святкували – уже проблема і нотації від батьків.
У батьків своє уявлення про життя, моральні цінності, мода, правильне харчування, чистота житла і спосіб життя, і треба їм відповідати, а то батьки сумують і ображаються постійно, наче діти малі, чесне слово.
А потім ще у батьків починаються проблеми зі здоров’ям.
Поганий характер, який з роками тільки псується, адже таке воно життя, таке чекає усіх без виключення, все йде в гіршу сторону – і це ще добре, якщо люди похилого віку при цьому в своєму розумі і можуть дивитися за собою хоча б по мінімуму.
І всі ці проблеми, звичайно, лягають на плечі проживаючої спільно з батьками старшої сестри Ольги.
Хоча молодша Тетяна живе поруч – дзвонить, цікавиться, шукає фахівців, допомагає грошима, відвідує батьків у стаціонарі, носить передачі – але це все не те.
Адже основні і найважчі турботи лягають на плечі самої Ольги, їй постійно до того ще й потрібно вислуховувати скарги батьків, а вони часто бувають незадоволені на старості років, все їм не те, дуже важко догодити.
Молодшій доньці Тетяні значно легше ніж Ользі – у неї чиста затишна квартирка, де не пахне старістю, відмінний розуміючий чоловік, і головне – свобода в усьому.
Навіть провівши пів дня у батьків, вона повертається потім в своє життя, забуваючи про негаразди стареньких, а Ольга не забуває про них ні на хвилину, адже все це у неї на очах.
Напевно, при такому розкладі – несправедливо молодшій доньці ще й претендувати на батьківське житло?
Нехай квартира за всю працю, турботу і розуміння дістанеться старшій доньці Ользі, чи не так?
Тим більше у молодшої доньки житло є своє, вона живе непогано досить.
А старшій, якщо що, і йти нікуди зі своєю дитиною, нехай і дорослою вже, але все ж.
І не заробити їй на квартиру самій ніколи в житті, зараз життя непросте і ціни дуже високі, часи складні, нерухомість молодій жінці купити нереально в наш час.
Втім, якщо чесно сказати, то не так вже й недобре Ользі жилося з батьками під одним дахом багато років, вигоду від спільного проживання з батьками старша сестра мала.
З того самого моменту, як вона прийшла зі свого невдалого раннього шлюбу з дитиною в батьківську квартиру, у неї завжди за спиною була надійна та вагома підтримка та допомога в усьому постійна.
Ольга ніколи й не думала, що в неї на столі не буде шматка хліба, чи в холодильнику не буде продуктів, або не матиме чим за комуналку платити, батьки завжди допомагали та підтримували доньку.
Ольга ніколи не боялася втратити роботу, наприклад.
І дитину їй батьки практично виростили самі лише.
І кашу вранці варили, і мили, і з садочка забирали, тому що мати працювала.
Дитина старшої сестри не знала, що це таке, коли ніхто з сім’ї не прийшов на ранок святковий у дитячий садочок.
І в школу бабуся бігала замість мами, коли в Ольги не виходило піти за дитиною, і на гуртки водила, і уроки вчила.
А молодша сестра Тетяна зі своїм чоловіком багато років платили чималий кредит за квартиру, тому її діти росли по садках та групи подовженого дня.
Тетяна багато років ночами варила обід на завтра, з п’яти-шести років залишала недужих дітей вдома самих, попросивши сусідку зрідка доглядати по можливості.
Бабуся допомогти не могла, їй далеко їхати, та й дитину Ользі зустріти зі школи буде нікому.
Молодша дочка Тетяна ніколи ні на що не претендувала всі ці роки, якось самі з чоловіком з усім справлялися, ніколи нікого ні про що не просила. Хоча деколи доводилося ой як непросто їй, адже проблем і у самої вистачало.
А тепер, коли батьки старенькі і більше лежать в своїй кімнаті вже, бо робити нічого не можуть, молодша чесно ділить турботи з сестрою.
Тетяна досить таки часто купує все, що потрібно, привозить продукти, везе батьків на своїй машині на консультації до фахівців та інше.
Старша сестра, зрозуміло, одна не впорається.
У неї ні знайомств, ні автомобіля, ні грошей, ні рішучого характеру, а син її не самостійний, якого в 16 років всюди треба за руку водити, як бабуся все життя робила.
А тепер матір з батьком не знають, як їм правильно вчинити.
Залишити квартиру старшій доньці Ользі, адже, в разі того, як їх не стане, вона залишиться на вулиці, адже у неї ні свого майна, ні даху над головою немає власного?
Чи поділити спадщину порівно між двома своїми доньками, але ж у молодшої доньки Тетяни є все?
Подруга часто запитує поради у мене?
Але що я маю сказати їй тут?
Фото ілюстративне.
