Сім років тому я поїхала в Італію на заробітки, захотілося допомогти єдиній дочці купити квартиру. Юлі на той час було 30 років, вона працювала вчителькою географії в школі. Заробітків, як таких, у Юлі не було, і я розуміла, що сама квартиру вона собі не купить ніколи. Не щастило доньці і в особистому житті, а мені так хотілося внуків. Я думала, що коли у доньки буде власна квартира, її особисте життя налагодиться швидше.
Через 4 роки у Юлі вже була власна двокімнатна квартира. Всі гроші, які я заробляла в Італії, я відсилала доньці, от вона собі і придбала житло, і ремонт гарний, сучасний там зробила. І, як я і думала, з появою квартири в житті моєї доньки з’явився і чоловік. Спочатку я його бачила лише на фото, а потім, коли я приїхала додому, я познайомилася з ним особисто.
Чесно сказати, хлопець мені зовсім не сподобався, але тоді я вирішила мовчати. Проте зараз, коли вони прожили вже три роки, я вже просто на все готова, щоб моя дочка нарешті розійшлася з цим своїм чоловіком! Точніше, навіть не розійшлася – щоб розходитися, спочатку одружуватися треба. А він цього зробити за три роки так і не спромігся! Зате дитину народили.
До цивільного чоловіка дочки у мене зараз цілий список претензій: дитиною не займається, грошей майже не дає, вдома не робить нічого! Я вже не кажу про господарські справи – посуд помити, приготувати, сміття винести. Це все робить дочка.
Але хоча б чоловічу роботу по дому він міг би виконувати – поміняти розетки, змішувач полагодити, меблі зібрати! Втім, це все не головне. Головне те, що я впевнена, не любить він ні дочку, ні дитину. Не дбає, не цікавиться, не переймається. Не зустріне її ніколи, не проведе, сумки не допоможе принести. Вона все сама!
Я доньку не раз питала – навіщо взагалі їй такий чоловік, навіть просила кинути його. А вона мені каже: «У нас дитина!». Я кажу, і що – дитина? Буде рости точно так само, як і зараз, навіть не помітить твоя дитина, що тата немає. Купа дітей виросли без батьків, останнім часом взагалі нікого цим не здивуєш! А без такого татуся, як твій цей, ще й краще буде.
З іншого боку, я розумію доньку – Юлі через кілька місяців виповниться тридцять сім, і вона, якщо чесно, зірок з неба не хапає. Звичайна спокійна домашня жінка, черги з кавалерів до неї не стояло ніколи. Більш того, нинішні відносини – чи не єдині тривалі відносини з чоловіком в її житті. Колектив в школі жіночий, до того ж весь свій вільний час Юля зараз проводить з сином. Здумай вона зараз розлучитися зі своїм чоловіком, заміну знайде нескоро, якщо взагалі знайде.
Я бачу, що вона і сама усвідомлює, що сімейне життя у неї зовсім не зразкове, недоліки цивільного чоловіка прекрасно бачить і без мене. Але мене вона слухати не збирається. А я вже навіть не знаю, що і робити. От днями я радилася з своєю рідною сестрою, а вона мені:
– Навіщо ти лізеш до неї з порадами? Не твоє це діло. Ну піде вона від цивільного чоловіка, і що? З дитиною кому вона потрібна? То ж нехай Юля сама вирішує, що їй робити, а ти не втручайся.
Їй легко говорити – не втручайся. Я ж тут, в Італії, заради доньки лише і працюю: і на квартиру дала грошей, і на ремонт, і щомісяця висилаю їй певну суму, щоб у доньки і внука все було. А мій, так званий зять, прийшов на все готове і живе собі спокійно.
От як мені пояснити доньці, що поряд з нею не та людина, яка їй потрібна…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
