Я практично «заскочила в останній вагон поїзда», коли нарешті вийшла заміж в 35 років. Родичі постійно повторювали мені, що я вже «стара, нікому не потрібна, і не зможу ніколи народити», ось я і вийшла заміж за першого, хто мені запропонував.
Зараз я заміжня вже 8 років, і чоловік зі своєю мамою мене вже буквально дістали мене за ці роки.
Я зробила помилку і зараз плачу за неї. Я вхопилася за свого колегу, який спочатку, як і я, був налаштований на сім’ю. Йому було 38 років, і на нього, так само як і на мене, тиснув соціум. У нього ще не було до мене серйозних відносин. Я спочатку не розуміла – як так вийшло, адже зараз жінки хапаються за будь-якого чоловіка, аби менш більш підходив.
А він ще й з сірої маси виділявся – був симпатичний, інтелігентний, серйозний. Коли до мене дійшло, чому жінки від нього шарахаються, то було вже пізно. Я витратила на нього дорогоцінний час, і побоялася що іншого варіанту я вже не знайду.
Справа в тому, що він виявився справжнім маминим синочком, і мінятися не збирався. Свекруха виростила його одна, і буквально вважає сенсом свого життя. Сюсюкається з ним до сих пір, як з маленьким. Мені навіть повоювати з нею довелося – вона не збиралася відпускати сина жити окремо.
Хотіла, щоб я після розпису переїхала до неї в двокімнатну квартиру. Мені ледве вдалося довести своєму чоловікові, що якщо ми хочемо створити повноцінну сім’ю і народити дітей, то ми повинні подбати про окрему, просторій квартирі, де я зможу відчувати себе повноцінною господинею.
Врешті-решт він погодився, що нам потрібно брати житло в кредит. Свекруха довгий час злилася за це на мене, але коли народилася перша дитина – зізналася, що я була права, адже з немовлям вона б не змогла нормально відпочивати, і ми б швидко дістали її своїм шумом. Після появи довгоочікуваного першого малюка, ми через півтора року зважилися і на другого.
У той період для мене найголовнішим в житті були діти, і я намагалася закривати очі на недоліки чоловіка: утримує нас, та й на тому спасибі. Але зараз дітки підросли, стали більш-менш самостійними, я вийшла на роботу, почала сама себе забезпечувати, і стала все частіше замислюватися: а чи потрібен мені взагалі такий чоловік?
Мені набридло спостерігати, як дорослий чоловік постійно бігає за порадою до своєї матері, і ставить мені її в приклад. Дістали його закиди: «А мама для мене це робила», «А мама вчинила б по-іншому».
Всі 8 років, які ми живемо разом з чоловіком, на Святий вечір він іде до своєї мами, а мене залишає одну вдома з дітьми. Каже, в таке свято мама сама бути не може. А я, виходить, можу…
Ми вже сплатили всі гроші за квартиру і я хочу відправити чоловіка назад до свекрухи, правда, не хочеться залишати двох дітей без батька. В іншому його присутність ні на що не впливає, і я від нього не залежу. Що мені робити – терпіти цього маминого синка чи розлучитися, і не псувати собі життя?
Фото ілюстративне – vlad.aif.
